Воєнний цивільний стан

«Пусть вводится военное положение!»
Гражданская оборона «Поганая молодёжь» (1985)

Прилетів навіть не «чорний лебідь», а жирний чорний лебідь з Керченської протоки, який ламає вщент усі розклади президентської виборчої кампанії.

У низці областей Україні, у тому числі й у Вінницькій, введено режим воєнного стану.

Точніше не так. Підведено правові підстави для можливого його введення. Тобто – військові адміністрації можуть розпочати роботу, але, відповідно до Закону, «у зв’язку з нескликанням сесії відповідно районної, обласної ради у встановлені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” строки». Так само, як й інші обмеження – від відчуження майна до заборони продажу алкоголю. Можуть обмежити, а можуть і ні.

Зрозуміло, що тут мова йде про правову колізію, коли оточення Президента готувало один сценарій розвитку подій, а довелося обмежуватися половинчастими заходами.

Аналізувати юридичні норми залишимо юристам. Натомість звернемо увагу на інші речі.

Насамперед, на те, що день після зіткнення у Керченській протоці запам’ятався публічною істерикою компетентних та не дуже спікерів.

Одна активна частина користувачів соціальних мереж висловилася, що це: #зрада, адже Петро Порошенко, який, власно, один і мав право віддавати накази, таким чином намагався відтермінувати строки президентських виборів; #перемога, оскільки РФ вкотре визнали агресором і не за горами нові санкції; #боротьбатриває, так як в умовах гібридної війни та зовнішньої агресії маємо бути готовими до нових випробувань і протистоянь.

Роздуми цікаві. Як і оцінки адекватності авторів.

Нас у даному випадку цікавлять інші речі.

1) Чи буде відкрита і велика війна?

2) Яким чином ситуація вплине на хід та результати президентських виборів:

3) Що могли сказати і що не сказали вінницькі політики.

П.1. Кому це може бути потрібно і для чого – хтось собі таке питання задавав? Одна країна нападає на іншу лише у випадку потреби її повного захоплення. Так от, ставити за мету захопити націю, яка за 10 років влаштувала дві Революції, не ризикне навіть душевнохворий мазохіст з суіцидальними нахилами.

РФ та ЄС, у свою чергу, потрібні:

1) стабільно працююча #труба;

2) мінімізація ризиків від виборчої кампанії.

РФ по відношенню до України буде вести себе агресивно, намагаючись повернути її до сфери впливу. І Петро Порошенко на цьому шляхові є особою, яка перетнула низку «червоних ліній». У питаннях церкви, НАТО і, як виявилося, Азовського моря. Кому цікаво – реакція російського сегменту соціальних мереж була ще більш істеричною, ніж українського. Як у 2008-му, в Осетії («сжечь»!, «разбомбить»!, «утопить»!).

Але РФ має на увазі позицію ЄС, якому і продає газ.

Тому висновок № 1 – відкритої і великої війни не буде.

П.2. Як не крути, але знайти у послідовності події вигоди для чинного Гаранта майже неможливо. Бій – програно, судна – втрачено. Посилить це ЮВТ? Теж сумнівно. «Батьківщина» щось мляво мимрила про гарантії з боку підписантів Будапештського меморандуму, але жодних конкретних контр-заходів не запропонувала. Бурхливі дії навколо трибуни інших політиків явно натякали на зацікавленість у вирішенні питаннь з найменшими втратами для Маріупольського та Бердянського терміналів, – головний бенефенціар Рінат Ахметов.

У вічі, насамперед, впадало те, що публічних захисників позиції Президента у БПП та НФ було недостатньо. Парубій читав з папірця, Геращенко лаялася з опонентами, але… Раціональних аргументів від представників коаліційної більшості чути не було.

Як з такою «гвардією» Порошенко вибори вигравати збирається?

Особливих наслідків для мешканців території введення ВС не буде, проте й ентузіазм підтримувати владу у них не явно не зросте.

П. 3. Вінниччина потрапила у перелік областей, де введено ВС.

Вінницька обласна рада, а, особливо, її керівництво, яке мало б хоча якось відреагувати на даний факт, промовчало.

І так, мовляв, усім все зрозуміло.

У цьому – найбільша проблема місцевої політики. Одна справа, коли призначені чиновники не коментують дії керівництва. Інша – коли відверті питання внутрішньої політики обрані депутати місцевих рад обходять боком.

Жодної заяви і жодних коментарів. Жодної позиції місцевих партійних організацій. Ні «добре», ні «погано».

І це у ситуації, коли рахунок до вирішальних події виборчої кампанії пішов на тижні.

Щира порада представникам центральних виборчих штабів. Скористайтеся ситуацією і перекидайте на Вінниччину «пожежні команди». Здатніть місцевих команд впливати на політичну стабільність регіону дуже сумнівна.

Микола Філонов для “Політичної Арени Вінничини”