Громадянська мережа «Опора» провела аналіз випадків вихваляння народними депутатами, обраними у Вінницькій області, «добрими справами» за кошти платників податків.

«Схема» нехитра. Уряд, просуваючи бюджет та вносячи до нього певні зміни, «розраховується» з депутатами, обраними в одномандатних округах, субвенціями, які ті розподілятимуть через депутатський фонд. Цього року, попри економічну кризу та епідемію, депутати отримали 2,9 млрд грн.

Не так багато, як у 2018-му, де депутати «освоювали» понад 4 млрд грн, але, як то кажуть, на хліб з маслом вистачить. Приблизно по 13 млн на одного депутата. А далі депутат особисто вирішує – кому дати ці гроші, а на кому зекономити. Щось навіть доходило безпосередньо на місця. І тоді певні підрядні організації (злі язики кажуть – пов’язані з самими депутатами) проводили ремонти, будували майданчики, закуповували обладнання.

Звісно, пріоритет надавався тим містам і селам, де місцева влада створювала для депутатів максимально сприятливі умови під час виборів.

Описуючи поведінку персонально депутатів, оглядачі обережно кажуть про «самопіар».

Але це слово, здається, реалії не відображає. Якісний PR – це коли про зроблену акцію розповідають незалежні джерела, причому – у такому контексті, що їм починають вірити.

А те, що депутат розповідає про себе – це не PR, а тупа самореклама, яка жодної конструктивної функції не несе і на настрої виборців, що вже наїлися «гречкою», не впливає.

Наприклад, нардеп Петро Юрчишин («За майбутнє» Ігоря Коломойського) чомусь пише про себе в третій особі:

«Для Петра Васильовича важливо приєднуватися до відкриття подібних об’єктів, адже в наш час необхідно, щоб діти мали змогу покращувати стан здоров’я та займатися фізичною культурою, спортом. Під час урочистого заходу працівники навчального закладу були нагороджені подяками від народного депутата».

Ну, ще б пару фраз додав про геніальність присутнього депутата та його безмежну безкорисність (про компенсацію за житло згадувати не будемо) – і картина була б повною.

Згадує “Опора” і активний піар за бюджетні кошти Ірини Борзової, Лариси Білозір, Геннадія Вацака та Миколи Кучера.

Який з цієї історії висновок. Лише той, що депутати вихваляються «добрими справами», зробленими не за їхні або спонсорські кошти. А за гроші бюджетні, тобто – платників податків. Які (гроші) і так – без «доброї волі» депутата – мають йти на розвиток громад.

Місцеві вибори, які відбудуться 25 жовтня цього року, можуть спрямувати рух Вінниччини у двох взаємовиключних напрямках. Перший – якщо до влади на місцях прийдуть представники загальнонаціональних партій, які представляють нинішні вінницькі нардепи. І тоді ситуація законсервується ще на п’ять років. А депутат буде діяти за принципом: «цьому даю, цього не даю».

Другий – якщо представництво у місцевих радах отримають регіональні політичні проекти, які будуть змушувати народних депутатів рахуватися з інтересами громади.

А іншого шляху – просто не існує.