Повномасштабна війна рано и пізно закінчиться. І справа дійде до проведення в Україні президентських, парламентських і місцевих виборів.
Зрозуміло, що питання підготовки до них наразі не на часі – до цього слід розібратися з агресором. Але проблема повоєнного перезавантаження влади від цього актуальності не втрачає. Оскільки у демократичних країнах до виборів слід готуватися заздалегідь.
Хто поведе партії на вибори? Хто стане «обличчям» кандидатських списків?
Про це – у редакційній статті “Політична Арена Вінниччини”.
Питання не настільки другорядне, адже саме з нових депутатів формуватиметься загальнонаціональна та регіональні еліти нового покоління.
Якщо ми зробимо історичний екскурс, то побачимо, що усі виборчі цикли у незалежній Україні кожного разу по-новому актуалізували тему зміни еліт.
У 1990-ті лідерами думок були «червоні директори», яким від СРСР дісталися великі промислові підприємства, журналісти-громадські діячі, партійні функціонери і чиновники, яких висувала чергова «партія влади».
Далі на зміну їм прийшли представники великого бізнесу, адвокати, але перші «п’ятірки», зазвичай, репрезентували завсідники різного роду політичних телешоу, тобто, медійні особи. Звісно, посадовці з партійними функціонерами теж нікуди не ділися. Натомість «силовиків» на чолі списків було дуже мало. Якщо їх слід було провести до парламенту, то даних осіб ховали десь у глибині прохідної частини списку – довіра суспільства до силових структур на початку ХХІ століття не була на високому рівні.
Періодично, за порадами політтехнологів, у списках з’являлися усім відомі актори, спортсмени та співаки, але ефект від цього був різним. Інколи спрацьовувало (Кличко), інколи – ні (Ротару).
Мода на військовослужбовців як лідерів кандидатських списків відродилася на виборах 2014 року – після Майдану і початку АТО. Крім того, партійні функціонери ховалися за медійно розкрученими волонтерами і громадськими активістами. Епоха «червоних директорів» залишилася у минулому.
Але пройшов і цей виборчий цикл. У 2019-му, після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, виборці виявилися більш охочими сприймати антисистемних політиків, аніж традиційних авторитетів. «Весільні фотографи» стали більш прийнятними для українців кандидатурами, які символізували голосування «проти всіх».
Проте й сторінку цього виборчого циклу уже перегорнуто. Війна настільки кардинально змінила наше суспільство, що повторення будь-якого з описаних вище варіантів є неможливим.
Отже, хто поведе партії на вибори на перших повоєнних виборах?
Найпростіша відповідь – військові, герої війни. Приблизні контури такої конфігурації можна побачити сьогодні, коли в анкетах соціологічних досліджень з’являються «Азов», «Третя штурмова», «Національний корпус» та інші мілітарні формування.
Але тут є пастка. Людей у формі ставитимуть на чолі виборчих списків абсолютно усі політичні партії. І тому вибору між «військовими» і «не-військовими» не буде. Так або інакше пов’язаними зі службою та захистом України будуть абсолютно усі. А, отже, вирішальне значення матимуть інші фактори.
Припустимо, що ключовим з них стане належність до регіональних груп впливу. При тому, що особливих ідеологічних та програмних відмінностей між партіями не буде, ключове значення матимуть два фактори: належність до лідерської команди (Зеленського, Залужного, Буданова, Порошенка) та можливість ефективно працювати на місцевому рівні.
Багато у чому від того, хто зуміє забезпечити результат на рівні області / району / ОТГ, залежатиме й кінцевий результат партії на виборах.
У принципі, це нормальна європейська практика. В ЄС дуже давно політики роблять ставку на місцевих лідерів. До того ж, загальні рекомендації щодо реформування виборчої системи в Україні прямо вказують на те, що вибори (в ідеалі) мають відбуватися за системою регіональних кандидатських списків.
Зрозуміло, що дану практику буде вкрай важко реалізувати, оскільки мир «у кордонах 1991 року» дедалі більше виглядає недосяжною метою, але логіка функціонерів Євросоюзу є зрозумілою. Україна має зробити акцент на регіональній політиці та активніше залучати місцевих лідерів.
Тому, щоб претендувати на потрапляння до прохідної частини списків, українським політикам і громадським діячам уже сьогодні слід сконцентруватися на місцевих ініціативах. Від підтримки місцевої тероборони, до реалізації гуманітарних ініціатив. Саме з малих справ починатиметься шлях у велику політику.
Підписуйтесь на наш TELEGRAM → https://t.me/+N-4YvknSO54xNjYy
