У першій частині ми розповідали, як голосувала Вінниччина від перших виборів у незалежній Україні до президентської кампанії 2004 року, які політичні сили домінували в області та чому регіон поступово змінював свої електоральні симпатії.
Читайте першу частину: Вибори у Вінницькій області з 1991 року: як змінювалися політичні симпатії регіону
Переміг Ющенко й у 2004 році. 59.66% – його результат у першому турі президентських виборів, 75,87% – у другому, 84.07% – на повторному голосуванні. Але тут значну роль зіграла уже не лише загальноукраїнська тенденція – одним з ключових факторів успіху «помаранчевих» стало рішення тодішнього міського голови Вінниці Олександра Домбровського очолити місцевий Майдан.
Однак втримати перевагу «Наша Україна» не зуміла. Парламентські вибори 2006 і 2007 років – тріумф «Блоку Юлії Тимошенко». На перших БЮТ взяв 33,25%, на других – 49.97%.
Тут уже була конкуренція проєвропейських партій. Чому переміг БЮТ? Внаслідок вдалих технологічних ходів. Якщо «Наша Україна» сподівалася на минулі заслуги (тоді ще по ТВ транслювали рекламу «Не зрадь Майдан»), то штаб БЮТ кожній категорії виборців пропонував нові привабливі ідеї.
Рекордним був результат й у самої Юлії Тимошенко на президентських виборах 2010 року. За неї віддали голоси 71,10% вінничан. Втім, виграти це не допомогло, оскільки штаб Януковича зумів максимально мобілізувати власних прихильників на Сході та Півдні України.
Цікава історія була з місцевими виборами восени 2010-го. Тоді, увімкнувши адміністративний ресурс, перемогла Партія регіонів (20,68%), однак, як і в ситуації з комуністами, це був останній успіх прихильників Віктора Януковича. Уже на виборах до Верховної Ради у 2012 році перемогла опозиційна «Батьківщина» (45,01%). Тут знову ж менталітет переміг адміністративний ресурс.
На президентських виборах 2014 року очікувано переміг Петро Порошенко, який роками розставляв у регіоні власні кадри – 67,32% (і це був другий після Львівської області результат). Керував штабом нардеп Сергій Кудлаєнко. Перемогла політична сила тодішнього президента – «Блок Петра Порошенка» – і на позачергових парламентських виборах восени 2014 року – 37,45%. У даному випадку знову ж співало вдале позиціонування та грамотна робота штабу.
29,09% здобув БПП на місцевих виборах до Вінницької обласної ради у 2015 році. Але тоді вперше була протестована модель «відкритих списків», тож далеко не кожен переможець отримав мандат. Проте, у даному випадку спрацювали технології, оскільки тренд рейтингу БПП на той час уже був негативним.
Але Порошенко все ж утримував серйозні позиції аж до виборів 2019-го року. 62,97% «за» Володимира Зеленського у другому турі президентських перегонів – це багато, але менше, ніж в інших регіонах. Там результати доходили до 89,44% (Луганська область).
Тріумфувала «Слуга народу» і на парламентських виборах того ж року – 37,91% (друге місце – у ВО “Батьківщина” – 10.03%. Проте Вінниччина і тут продемонструвала характер. Якщо в інших областях в одномандатних округах суцільно перемагали кандидати-«слуги», то у нас у 13, 15, 16, 17 і 18 округах успіх отримали самовисуванці або претенденти від інших політсил.
На місцевих виборах 2020-го року ситуація змінилася, і основні дивіденди отримали партії з регіональною специфікою. Ну, а те, що буде далі спрогнозувати взагалі складно. Поки що ж можна відзначити низку стабільних трендів, починаючи з 1990-х років.
- Виборці Вінниччини нерідко голосують за опозицію. Причина – депресивний характер економіки регіону. Але не завжди. Якщо політикам вдається переконати вінничан, що вони можуть зіграти вирішальну роль в утвердженні європейського курсу України (комунізм і комуністи залишилися у минулому), то підтримка в області їм гарантована.
- Вінничани голосують в унісон з виборцями інших регіонів Центру України. Так, тут не задають тенденції, але місцеві групи впливу можуть серйозно змінити загальний результат по всій країні. Приклад – 2004 рік, коли Вінницю називали «другою столицею» «Помаранчевого Майдану». І все завдяки Домбровському.
- Водночас, тут не є механічне копіювання всеукраїнських тенденцій. Тк, що у 2019-му році у низці округів перемогли кандидати не від «Слуги народу» – тому підтвердження. І ще одне нагадування центральним політичним лідерам, що слід шукати союзників серед місцевих політичних сил.
- Потрібно розбудовувати місцеві партійні організації. Інколи саме структура може здійснити вирішальний вплив на хід виборів, навіть у несприятливих обставинах (див. приклад Партії регіонів у 2010 році).
- Адмінресурс ніхто не списував. Можливо, саме він може стати ключовим фактором для перемоги на повоєнних виборах.
