Нещодавній інцидент у Львові з нападом на службовців ТЦК змушує уважніше придивитися до внутрішньої регіональної політики. А точніше – її відсутності, оскільки під час повномасштабної війни місцеві проблеми очевидно перебувають на периферії уваги керівництва держави.
І це, як здається, серйозна помилка.
АТО у 2014-му році на Сході України була прямим наслідком того, що у Києві посміювалися над «донецькими» і «луганськими», вважаючи їх не більше, ніж кримінальними угрупуваннями. Але столичні функціонери недооцінили готовність місцевих мешканців йти за радикальними елементами і відвертими терористами.
Зрозуміло, що ключову роль в дестабілізації ситуації на Донбасі та провокуванні збройного конфлікту грали російські спецслужби, найманці (Гіркін) і – з часом – підрозділи регулярних військ РФ. Однак не помічати, що цілі українські силові структури у Донецькій та Луганській областях переходили на бік ворога, а деякі впливові представники місцевої влади всіляко сприяли сепаратистам (за що багато хто з них отримав посади в окупаційній владі) – обманювати самих себе.
Звісно, можна сказати, що менталітет населення у Донецьку і Львові – кардинально різний. Столиця Галичини – фортеця української національної свідомості. І навіть протести тут відбуваються під українським прапором, у той час як на Донбасі уже навесні 2014-го на адміністративних будівлях знищили всю українську символіку і повісили російські триколори. І, безумовно, Львів та Західна Україні нікуди відділятися не збираються, а сепаратизм, якщо навіть його привід виникне на обрії, буде придушений самими галичанами.
Це – вірно. Але вірно також й твердження, що в обох випадках мова йде про провал регіональної політики. А якщо такої політики немає, то спецслужби країни-агресора зроблять усе можливе, що повернути навіть патріотичні тенденції у деструктивний бік.
Україна інтегрується в Європу. А там завжди полюбляли підкреслювати локальні особливості різних місцевостей та провінцій. Європейці пишаються, що кожне місто і кожен регіон має власний колорит. Але інколи цей колорит змінює колір, і тоді лунає слово «сепаратизм». Так – у Каталонії, Фландрії, Шотландії.
Читати також: Законодавча активність нардепів від Вінниччини: хто працював найактивніше у першому півріччі 2026 року
Європейці вирішують ці питання мирно. Десь – референдумами, десь – консультаціями політиків або виборами.
Проте між сучасною Україною і Європою є колосальна різниці. Яка полягає у тому, що наша країна перебуває у стані війни. А тому навіть натяк на якісь проблеми між центром і регіонами ворожі служби спробують використати на повну.
РФ не зуміла здолати Україну на полі бою. Але і від намірів знищити нашу державу не відмовилася. І тут основною ставкою буде спроба внутрішньої дестабілізації. А ідеальним сценарієм у цьому випадку буде розхитування ситуації саме на регіональному рівні. Щоб у мешканців кожної області з’явилися цілі, завдання і цінності відмінні від аналогічних в областях інших.
Україна може витримати львівську, закарпатську, одеську і вінницьку своєрідність. Але якщо такі відмінності перейдуть у політичну фазу, то першим етапом буде «бунт проти ТЦК» (як у Львові), а завершиться все штурмом СБУ і обладміністрацій як у Луганську та Донецьку.
Ніхто не збирається принижувати роль і значення регіональних політичних і бізнесових еліт. Навпаки – саме вони можуть стати вирішальним ресурсом, який забезпечить перемогу на повоєнних президентських, парламентських, а тим більше – місцевих виборах.
Однак у кожному випадку слід звертати увагу на те, що відповідальний політик, насамперед, ідентифікує себе як «українець», а вже потім як «львів’янин», «одесит» або «вінничанин».
Катастрофа у Донецьку почалася з того, що мешканці Донеччини почали називати себе «донецькими», а не українцями.
Криза у Львові може вибухнути на тлі того, що містечкові інтереси будуть для місцевих мешканців навіть такого патріотичного регіону важливішими за загальноукраїнські справи.
І роль Вінниці в історії супротиву ворожому впливу у тому, щоб бути одним із стовпів української державності.
Принагідно нагадаємо, що Вінниця у 1918–1920-х роках тричі була тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
А це багато про що говорить.
