11 виборчий округ: mission impossible

З попередніми матеріалами можна ознайомитись за посиланнями:

Вибори-2019. 16 виборчий округ. Без «батька», але з місцевими «баронами»

17 виборчий округ. Територія «підгодована», але не «приготована»

18 виборчий округ. Шанси на стрілянину – високі

“Безхозний” 15 округ: те, що треба і так, як треба

14 виборчий округ – ласий шматок для впливових кандидатів

12 виборчий округ. Династія – декаданс, чи ренесанс?

Хрестоматійний округ №13: партійний бренд vs мережа підкупу

Перше. Перед парламентськими виборами восени наступного року все одно відбудуться президентські. Вони можуть кардинально змінити розклад сил. І змінять, незалежно від остаточних результатів.

Друге. На політичну конфігурацію вплинуть і події, які можуть відбутися ДО президентських виборів (створення нових і розпад старих союзів), так і ПІСЛЯ «часу Х». Витримає, чи ні новий президент ситуацію в економіці, зуміє спрацюватися з урядом, об’єднати навколо себе суспільство? Відповідей на ці питання наразі немає.

Третє. Межі округів новий президент може змінити «під себе» та власну команду. Щоб «пригодовані» території опонентам цієї команди довелося «підгортати» знову.

Четверте. Не виключено прийняття Виборчого Кодексу, який запроваджуватиме відкриті списки. Тоді розклади будуть зовсім іншими.

Але ми поговоримо – з чого стартуватимуть політики у випадку, якщо по всім позиціям буде збережено «статус-кво».

В окрузі, до складу якого входять правобережна частина Вінниці та Вінницького району, 113 виборчих дільниць і 168 474 виборця.

Дуже давно, 2002 року, тут переміг самовисуванець Віктор Антемюк (33 870, 28,11%), який згодом приєднався до Партії регіонів. Друге місце посів Володимир Продивус (20 422, 16,95%), який також пізніше пристав до ПР. Третє – Сергій Щетинін (16 865, 14%).

Далі електоральна ситуація «гойднулася» у бік «помаранчевого» сектору. 2004 року (округ був розділений – Ленінський і Староміський райони, Замостянський і Вінницький, але на загальну картину це не вплинуло) тут тріумфально переміг Віктор Ющенко. 2006 та 2007 роки успіх святкував БЮТ, 2010 – Юлія Тимошенко.

Усі ці роки, за великим рахунком, округ був позбавлений кураторства з боку народних депутатів, крім, хіба що Валерія Бевза (КПУ). Періодично «наїжджали» представники «Батьківщини», працювала приймальня Григорія Калетніка. Від «Блоку Литвина» нардепами були вінничани Олег Зарубінський та Василь Черній, від НУНС – Катерина Лук’янова. Але говорити про системну роботу у даному випадку все ж складно.

Симпатії електорату були, як і зазначалося, на боці «Батьківщини». Тому на місцевих виборах до обласної ради у Ленінському районі Вінниці перемогла висуванка «біло-сердешних», лікарка Наталія Солейко. Що вселило у неї сподівання про можливість досягти успіху і на парламентських виборах.

Вибори-2012 резонували на всеукраїнському рівні. Крім Солейко, яка балотувалася від «Батьківщини», власні претензії на депутатський мандат висунув член команди Петра Порошенка, екс-мер та екс-голова Вінницької ОДА Олександр Домбровський. Також активну кампанію розпочала Людмила Станіславенко («УДАР»), чинний нардеп Валерій Бевз, подав кандидатуру і Віктор Антемюк, сподіваючись, що вінничани не забули благодійну допомогу від його фонду «Довіра».

З «Довірою», як раз, не склалося, адже виборці вчорашні «добрі справи» пам’ятають погано. А ось останні вступили між собою в активну конкуренцію. Солейко і Станіславенко сподівалися на ефект «паровозу» від брендів власних політичних партій, ведучи активну агітаційну кампанію. Бевз ставив у під’їздах двері та збирав пенсіонерів «посидіти, поговорити». Домбровський намагався дистанціюватися від політики, позиціонуючи себе, як «управлінця та господарника». При цьому особливої агітації він не вів, сподіваючись на стартові позиції високої впізнаваності.

Ось тепер порівняємо подібну конкуренцію з абсолютним домінуванням П. О. Порошенка у сусідньому окрузі.

Конкуренція за мандати призвела до того, що і мало відбутися – якось непомітно кампанія набула брудних форм.

Напряму кандидати не звинувачували один одного, але усі знали, що жорстка боротьба призводить і до некоректних методів. Почалося поширення «чорнухи», «нічні дзвінки», заяви до судів, протистояння у комісіях і т. д., що завжди супроводжує подібні процеси. Практично вся “чорнуха”, причому з декількох штабів, вилилась лише на фаворита перегонів – Олександра Домбровського.

Впевненість Домбровського у перемозі зіграла з ним та його штабом злий жарт. У сумі кандидати від «Об’єднаної опозиції» набрали більшість (28% за остаточними даними у Солейко, 13,75% у Станіславенко), і при попередньому підрахунку в ОВК Солейко начебто вигравала у Домбровського декілька десятків голосів, штаб Домбровського заперечував і вказував, що саме їх кандидат випереджає Солейко на незначну кількість голосів. Потрібно зауважити, що керував виборчою кампанією екс-мера та екс-губернатора Домбровського у 2012 році – чинний голова Вінницької ОДА Валерій Коровій. Сьогоднішній керманич області був офіційним керівником виборчого штабу кандидата в нардепи.

Конфронтація кандидатів перекочувала з виборчих дільниць на ОВК, там вимикали світло, сторони залучали спортивних хлопців, які назвали себе «журналістами», скандал виплеснувся на сторінки загальноукраїнських ЗМІ, змінили голову ОВК, перераховували бюлетені. В решті решт була зафіксована перемога (30,16%, 29 841 голосів) Олександра Домбровського. «Батьківщина» протестувала, проте якось мляво.

На яких умовах у підсумку домовилися представники опозиції та члени команди Порошенка, і чи домовлялись взагалі, ми, звісно, ніколи не дізнаємося.

Домбровський прийняв присягу, однак відмовився вступати до фракції Партії регіонів, за що, за поданням Юрія Кармазіна, був позбавлений депутатського мандату. Що і дало йому можливість відновити власну політичну репутацію після Революції Гідності.

Восени 2014-го питання переможця уже не стояло, і Олександр Домбровський, балотуючись від «БПП» і використовуючи імідж «жертви режиму», з легкістю (51,37%, 51 043 голосів) підтвердив політичну кваліфікацію. У екс-суперниці Наталії Солейко (12,42%, 12 344 голоси). При цьому потрібно зауважити, що команда Домбровського зробила аналіз помилок минулих виборів, змінила керівника виборчої кампанії та провела потужну агітаційну роботу на окрузі.

Що змінилося за 4 роки потому. Олександр Домбровський в окрузі працює. Але натякає, що може й не піти на нові вибори. Якщо все ж змінить думку, то йому доведеться вибудувати нетипову стратегічну лінію одночасного «перебування у команді» та дистанціювання від непопулярних рішень і кроків цієї самої «команди».

Працює в окрузі і його колега по фракції «Блоку Петра Порошенка» Сергій Кудлаєнко. Причому – більше «у полі», ніж Домбровський. Він влаштовує і спонсорує фестивалі, конкурси, акції, турніри та інші заходи. Постійно присутній у місцевих ЗМІ. У випадку, якщо обидва зазначених політика претендуватиме на депутатський мандат, «наверху» ухвалюватиметься рішення – кому «доручати» округ.

Інша ситуація з Людмилою Станіславенко. Формально, вона також є депутатом, щоправда, обласної ради, від «Блоку Петра Порошенка». Але фактично, і усі це розуміють, близькість її чоловіка – Ігоря (керівник Одеського морського порту) та його брата Геннадія (нардеп) до Володимир Гройсмана, роблять її особою, яка начебто «у команді», але й «не зовсім». Тому, якщо між Порошенком і Гройсманом пробіжить «чорна кішка», то Станіславенко може висуватися навіть всупереч «командним настановам». І тоді можна чекати гостре повторення 2012 року, з іншими прізвищами.

Невизначеною є й позиція самого Геннадія Ткачука. Розраховувати на список (у «БПП», у потенційному проекті Гройсмана?), чи готуватися до виборів в окрузі?

А якщо переможе Юлія Тимошенко? Деякі оглядачі розповідають про можливість балотування депутата міської ради Олега Алекси, хоча вже відомо, що в “Батьківщині” визначили керівника штабу в межах 11 округу на виборах президента – Ганну Давиденко.

А, можливо, у електорально прихильну Вінницю буде делеговано якусь столичну кандидатуру, близьку до ЮВТ. Позаминулі парламентські вибори показали, що лояльність міської влади ще не є однозначною гарантією перемоги над популярним у виборців «брендом».

Звісно, у «місті Гройсмана» будуть висувати своїх кандидатів й інші парламентські та позапарламентські партії – від «Самопомічі» і «РПЛ», до «За Життя», яку непублічно курує Продивус (той самий) і «Громадянської позиції».

Навряд чи ризикне підтримувати власну кандидатуру верхівка ОДА, але чим чорт не жартує. Скажуть – підуть.

Що можна порадити потенційним кандидатам, які на даний момент (листопад 2018 року) розглядають можливість балотуватися в 11 виборчому окрузі?

Насамперед, звернути увагу на особливості округу. Це дуже неоднорідні території – спальні райони, приватний сектор, гоноровий центр, багаті «царські села» і бідні закутки, куди й транспорт не завжди заїжджає. Значна кількість тих, хто вважає, що саме від них залежить доля виборів (голови сільрад, великі бізнесмени, директори комунальних підприємств, головні лікарі і т. д.). Водночас, велика група виборців, які охоче візьмуть і проголосують «за гречку».

«Мережі», наскільки відомо, потенційні претенденти потрохи будують, але все ж сподіваються, що з цим питанням їм, після відповідної команди, допоможе влада.

Ресурси у наведених вище ймовірних кандидатів не виключені, але все ж обмежені.

Місцевого олігарха рівня Фельдмана або Вадатурського тут немає.

І, тим не менш, подібна кількість серйозних кандидатів на одному окрузі, звісно ж, не «поміститься». Тому всі вони сподіваються або на прохідне місце у закритому списку, або на позиції у відкритому регіональному списку (тільки, якого?)

Якщо ж справа дійде до змагання у межах нинішнього виборчого округу, то, шановні претенденти, які наразі читають цей текст, головна вам порада.

Не лізьте сюди.

Віталій Горковчук