17 виборчий округ. Територія «підгодована», але не «приготована»

Виборчий округ № 17 (місто Ладижин, Бершадський, Гайсинський, Теплицький, Тростянецький райони, 158 831 виборців, 215 дільниць) умовно можна порівняти з електоральною моделлю Центральної України у мініатюрі.

Спочатку здається, що ситуацію основні гравці «порішали» ще до початку виборчого процесу, аж раптом – після дня виборів – може виявитися, що результат став несподіваним для всіх.

Округ, як і вся Вінниччина підтримав у 2006 і 2007 роках «Блок Юлії Тимошенко». ТВО, до якого входили Ладижин, Бершадський, Тростянецький і Тульчинский райони дав 29,82%у 2006 році і 48,96% у 2007 році, інший ТВО – Гайсинський, Іллінецький, Теплицький райони – відповідно 30,35% та 48,71%. У 2010 році, звісно, підтримали Юлію Тимошенко (68,88% у другому турі), у 2012-му – «Батьківщину» (47,35%), а у 2014-му – Петра Порошенка (61,94%) та «Блок Петра Порошенка» (33,84%).

Однак з виборами в одномандатному окрузі все було не так однозначно. У тому смислі, що популярний «бренд» просто так не вів автоматично представника від нього до перемоги.

Ключові особливості округу. Наявність промислового центру у Ладижині з «ахметівською» ТЕС та птахофабрикою, на роботу до якої з’їжджалися люди з усієї України. Низка потужних агропідприємств як великих холдингів – «Миронівський Хлібопродукт», так і місцевих СТОВів / СФГ.

З одного боку, округ не бідний, з іншого є територією потенційних конфліктів між сільськогосподарськими підприємствами та селянами, які вимагають достойної плати за паї. У Гайсині розташовується управління 59-ї окремої мотопіхотної бригади та й взагалі у місті живуть чимало військових пенсіонерів. Ладижин і Гайсин є містами, у значній мірі, люмпенізованими.

Округ славиться оригінальними міськими головами. З 2006 року у кріслі мера Гайсина сидить екс-«батьківщинець» Анатолій Гук, якому цього року виповнилося 74 роки, і який пережив яскраві політичні пригоди, у тому числі 2 місяці у СІЗО.

У Ладижині – Валерій Коломєйцев, який є керівником цього міста з 1998 року, і на описи пригод якого не вистачило би місця у даній публікації.

Зазначимо лише, що він потрапляв у першу десятку «ворогів преси», а це неабияке досягнення.

Електоральна історія новітньої доби 17 виборчого округу починається з 2012 року, коли тут розгорнулося яскраве і видовищне змагання між гендиректором компанії «Зернопродукт МХП» Миколою Кучером, екс-главою Вінницької обласної ради Григорієм Заболотним і екс-першим секретарем ЛКСМУ, екс-головою Вінницької ОДА, екс-нардепом, екс-головою Ради Міністрів АР Крим, екс-екс-ексом Анатолієм Матвієнком.

Три аксакали йшли у якості самовисуванців, причому принципова «Батьківщина», у якої, як ми бачили, були непогані рейтинги в окрузі, власного кандидата рішуче не виставила. А усі інші 10 претендентів, щоб вони про себе не говорили, відігравали роль технічних помічників вищезгаданих осіб.

Заболотний балотувався у якості «члена команди Порошенка», використовуючи його авторитет, можливості і ресурси наявних на території округу компаній та напрацьований образ потужного господарника-управлінця за часів роботи в регіоні владного триумвірату Домбровський-Заболотний-Гройсман.

Матвієнко, який ще у 1994 році, за підтримки тодішнього представника Президента у Бершадському районі Григорія Заболотного, намагався виграти вибори в окрузі, вважав конкурентів «молодшими товаришами», а територію – своєю давньою вотчиною.

Микола Кучер розраховував на повну лояльність підприємств МХП і масовану виборчу кампанію з «добрими справами». У «мінус» Кучеру грало те, що він не так давно вступив до фракції нелюбимої в окрузі Партії Регіонів.

У «плюс» те, що влада йому швидше сприяла, аніж перешкоджала.

Натомість Заболотий постійно скаржився на адміністративний тиск.

У підсумку вибори виявилися чи не найбруднішими в області. Про Заболотного писали капості – і багато.

Обливали брудом Кучера і Матвієнка. Миколі Кучеру пошкоджували борди.

Прес-служби і технологи обох кандидатів змагалися у вміннях контрроботи.

У підсумку все вирішилося «наверху». Анатолій Матвієнко зняв власну кандидатуру з виборів, а Об’єднана опозиція оголосила, що вважає єдиним висуванцем Григорія Заболотного.

Самого ж Кучера звинуватили у роботі на Партію Регіонів.

Тут потрібно зупинитись на дефініціях. Об’єднана опозиція, як ми пам’ятаємо, на чолі з партією “Батьківщина” власного кандидата на округ “героїчно” не висунула. Але вже при кінці виборчої кампанії оголосила таким самовисуванця Григорія Заболотного. Ця обставина стала переламною, хоча і не основною запорукою перемоги Заболотного. Але вже під час цієї кампанії стало відомо, що така підтримка опозиції коштувала Григорію Заболотному (читай Петру Порошенко) 30 тисяч американських доларів. При чому, як стверджують очевидці та безпосередні учасники процесу, керівниця обласного осередку партії “Батьківщина” сумнозвісна Людмила Щербаківська не виходила на сцену доленосного для Заболотного віча, поки їй не вручили конверт з авансом в розмірі 10000 $.

І тільки після отримання гонорару піднялас на сцену і оголосила про підтримку Григорія Заболотного, що потім до кінця виборів активно юзав штаб Заболотного.

На той час виборами в цьому окрузі займався впливовий сьогодні народний депутат Сергій Березенко (племінник Анатолія Матвієнка), зазначимо, що після зняття кандидатури рідним дядьком, його штаб долучився до перемоги Заболотного.

У підсумку Заболотний отримав 49,73% (49 329 голосів), Кучер – 38,71% (40 869 голосів). Третім став самовисуванець (на той час член «Свободи») Антон Бойдаченко – 7,82% (8 256 голосів).

У Верховній Раді Заболотний сидів без скандалів, отримавши від столичних журналістів честь потрапити до категорії «умовно опозиційних» нардепів.

2014 року, за минулі заслуги, Григорій Заболотний зайняв 27 прохідне місце у списку «Блоку Петра Порошенка», на відміну від свого давнього колеги Олександра Домбровського, якого делегували на 11 округ, реабілітовувати політичну репутацію після складних виборів-2012. У нинішньому складі ВР Заболотний займається аграрними питаннями, і на Вінниччині буває нечасто.

А ось вибори-2014 в окрузі виграв Микола Кучер, який знову йшов самовисуванцем. Здолавши, до того ж, офіційного кандидата від «БПП», директора ТОВ «Агрофірма «Ольгопіль» Павла Каленича (47,63%, 43 203 голосів / 27,15%, 24 623 голосів).

Замкнув трійцю прихильник Ляшка – директор ТОВ “Мега Трейд Центр” Віталій Марчук.

Кандидат від «Батьківщини» Януарій Шостак взяв 6,43% (5 834 голосів), чим підтвердив, що «бренд» у випадку приєднання до нього подібних Януарію персонажів, врятувати ситуацію не може.

Кампанія пройшла спокійно і без скандалів, адже усі розуміли, що представник МХП (власник – тодішній замглави АП Юрій Косюк) має надзвичайно більше шансів на перемогу, аніж директор нехай і потужного, але містечкового сільськогосподарського підприємства Каленич. Про що й писали у ЗМІ.

Це те, що було декілька років тому.

Якою ситуація є наразі? Кучера в окрузі багато.

Дуже багато. Дуже –дуже багато.

Звісно, і про аграрні справи він не забуває.

Інколи мигтять у «зливних бачках» негарні матеріали про нього, але на даний момент серйозної конкуренції йому не видно.

Проте потенційні претенденти все ж роботу розгортають. Почав регулярно навідуватися на різноманітні заходи депутат-«свободівець» Володимир Зарічанський.

Фінансовий рівень Кучера і Зарічанського, звісно, співставляти не можна. Якщо перший спонсорує будівництво шкіл та лікарень, то другий дарує шкільні дошки. Але хто сказав, що, у випадку впровадження системи «відкритих списків», БПП збереже свої рейтингові показники? А ось фінансові переваги, які гарантували б перемогу самовисуванцю в окрузі, множаться на нуль.

Їздить до округу заступник голови Вінницької обласної ради, депутат від «Самопомічі» Ігор Хміль.

Але головним конкурентом Кучера, судячи з усього, готується стати член «Батьківщини», голова бюджетної комісії Вінницької обласної ради Геннадій Мазур.

Мазура в окрузі теж багато. І хоча наразі його активність локалізується здебільшого Тростянецьким районом, потрохи він починає розширяти географію «добрих справ».

«Козир» Мазура – належність до «Батьківщини», особливо, якщо президентом стане Юлія Тимошенко, проблема – у величезному репутаційному шлейфі з кримінальними відтінками.

Виходячи з названої вище інформації, усім потенційним кандидатам у 17 виборчому окрузі, слід запам’ятати декілька речей:

1) Це не 16 виборчий округ і «чужі тут не гуляють». У будь-якому випадку спочатку потрібно, щоб твою кандидатуру погодили «зверху», а уже потім делегуватися «у поле»;

2) Мережу тут «сплести» непросто, оскільки керівники потужних агропідприємств про кожен крок своїх підлеглих доповідатимуть нагору (див. п. 1). У підсумку гроші візьмуть, а проголосують, як директори ТОВ скажуть;

3) Округ більш урбанізований, ніж сусідні, тому зростає значення міських голів, а також «брендів», від яких балотуватимуться кандидати;

4). Щоб «перебити» кампанію Мазура і Кучера, які ведуть її з 2015 року, слід витратити більше, ніж вони за цей період.

Усі ці плани може, звісно, поламати «чорний лебідь», у вигляді, наприклад, голови Вінницької ОДА Валерія Коровія, якого «добровільно-примусово» можуть делегувати на його рідну Тростянеччину перебивати рейтинг «Батьківщини». Але до такого, сподіваємося, не дійде.

Хоча було б цікаво.

Завжди ваш – Віталій Горковчук