Як влада програла вибори на Вінниччині

Спочатку – визначення.

Конституція нашої держави визначає Україну, як демократичну країну.

Демократія є політичним режимом, який передбачає, що державні посадові особи одержують таке право внаслідок делегування влади з боку народу, тобто – виборців. Влада, таким чином, надається внаслідок виборів, а ключові елементи цієї системи (посадові особи) несуть політичну відповідальність перед громадянами.

Можна довго дискутувати щодо ініціатив народних депутатів восьмого скликання про доцільність початку кожного пленарного засідання Верховної Ради з молитви “Отче наш”, але написане вище визначення мало б висіти на стіні напроти очей кожного чиновника, чи депутата в робочому кабінеті.

Тепер – до справи.

У 2014 році президентські вибори виграв Петро Порошенко, а за декілька місяців після цього, внаслідок позачергових парламентських виборів, у Верховній Раді було сформовано нову коаліційну більшість та уряд. Провідні позиції у цій системі влади грали т. зв. «партії Майдану» та група «вінницьких», як одна з її складових. На Вінниччині домінував «Блок Петра Порошенка», який розставляв власні кадри та спромігся виграти й місцеві вибори у 2015 році.

Коментує директор центру суспільно-політичного моніторингу “Вектор” Микола Філонов:

Як наслідок, відносно злагодженої роботи вінницького лобі (Порошенко, Гройсман, народні депутати у кількості 11 мандатів) на центральному та місцевому рівнях, область отримала неабияке, у порівнянні з іншими регіонами, бюджетне фінансування. Останнє втілювалося у значних бюджетних дотаціях, розподілу коштів через депутатські фонди, пріоритетному фінансуванні низки інфраструктурних та соціальних проектів. На Вінниччині було створено режим максимального сприяння інвесторам, завдяки чому тут виникали нові підприємства, модернізувалися старі, переїжджали фабрики й установи з тимчасово окупованих територій. Процес децентралізації влади дозволив у рази збільшити місцеві бюджети. Бажаючі – легко знайдуть ці факти у відкритому інформаційному просторі. Тут слід зазначити, що інвесторів в область заводили далеко не місцеві чиновники та представники обласної влади (чим системно грішили в промовах її представники останні декілька років), а представники Вінниччини в центральних органах влади та цілий ряд сприятливих обставин згенерованих першими особами держави, які спонукали інвесторів робити прагматичний вибір на користь нашого регіону виходячи з економічної доцільності та здорового розрахунку, – переконаний експерт.

Логічно було припустити, що за подібне максимально позитивне ставлення до Вінниччини, ключові лобісти (див. вище) могли б очікувати й на максимального сприяння з боку місцевої влади на виборах. У їхній перемозі вінницькі чиновники також мали б бути зацікавлені, адже формат демократії (див. вище) передбачає відповідне зайняття посад переможцями замість переможених.

Але трапилося, що спочатку за повної байдужості вінницьких функціонерів в області програв Петро Порошенко, про що наше видання постійно попереджало учасників процесу задовго до початку президентських виборів; згодом відбувся розпад т. зв. «вінницької команди»; насамкінець, ті з чиновників, хто залишилися при посадах, самоусунулися й від парламентських виборів.

Микола Філонов також підкреслив:

Дехто не просто самоусунувся, а як справжній “командний гравець” вмить про свою команду (яка накачувала його ресурсно, медійно, статусно, іміджево останні чотири з хвостиком роки) забув, і, як полохливий заєць сховався в кущах Вінницького району, намагаючись не нагадувати лишній раз про своє існування в принципі. Вщент забувши свої вчорашні мантри про “нам є з чим йти до людей”.

Ситуація станом на початок виборчого процесу склалася таким чином, що з чинних нардепів від «БПП» лише Іван Мельничук у 14 окрузі ризикнув висуватися від «Європейської солідарності». Усі інші балотувалися у якості самовисуванців. «Списочники» Григорій Заболотний, а також депутати від 11 та 12 виборчого округів Олександр Домбровський та Олексій Порошенко від участі у виборах відмовилися взагалі.

Розпад колись єдиної владної команди «вінницьких» можна було побачити на прикладі 11 округу, де одночасно були кандидатами нардеп Сергій Кудлаєнко, віце-прем’єр-міністр Володимир Кістіон, перший заступник голови Вінницької ОДА Андрій Гижко. Переміг представник «Слуги народу», але про це іншим разом.

Так ось, саме в 11 окрузі з’ясувалося й ключова проблема цієї команди – відсутність змістовної частини програми та ідеології. Виборці отримували винятково іміджеві меседжі. Були фестивалі, масові гуляння, святкування, іміджеві публікації. Не було картини майбутнього, яка виглядала би привабливою для виборців. Вінницьке владне середовище не сформулювало її впродовж всього періоду максимально комфортного політичного життя.

А коли немає системи і навіть центральні ЗМІ пишуть про суцільне розчарування виборців конкретно в 11 окрузі, то чому б не проголосувати за «аби кого», єдиним змістовним виступом якого під час виборів був образливий ролик із заявами про власну зовнішність. Мало хто знає, але зазначений кандидат із самого початку був чисто технічним кандидатом, щоб формально закрити округ, але на цих виборах він не єдиний “технічний” в країні, який виграв округ за рахунок бренду. Ось такі ЗеПарадокси.

У колишньої владної команди, яка сформувалася на основі згоди ключових гравців,  структурна складова, на яку можна було б спертися її висуванцям, виявилась відсутньою. Перш за все, партійна вертикаль «БПП». І очевидно, що її будівництво гальмувалося саме на обласному рівні.

Скептики можуть зауважити: «Чи можна говорити про розпад всієї команди, якщо вибори в округах виграли 4 її представники?» Народні депутати з фракції «БПП» одіозний Петро Юрчишин (13), Микола Кучер (17), депутати обласної ради від тієї ж партії Геннадій Вацак (16) та Лариса Білозір (15).

Виграли-то вони виграли. Але й тут кожен випадок є показовим. Зазначені політики свідомо вийшли з команди, і грали не за її правилами, а проти неї. Юрчишин, при усій своїй токсичності, вщент переміг офіційного висуванця «Європейської солідарності», політичного (!) заступника голови ОДА Олександра Крученюка, який посів прогнозоване 4 місце з 8% (приблизно 6000 голосів з 146 тисяч мешканців округу, які мають право голосувати).

Геннадій Вацак змагався з головою Ямпільської РДА та членом «Європейської солідарності» Михайлом Вдовцовим (5 місце 3000 голосів), а також з нардепом – членом фракції «БПП» Юрієм Македоном.

Лариса Білозір – з нардепом («БПП») Іваном Споришем (4 місце 4,59% 3300 голосів), Микола Кучер – з висуванцем «ЄС» Олександром Грамарчуком (5 місце).

Поступився самовисуванцю Кудлаєнку та “технічному” кандидату від “Слуги народа” і перший заступник голови ОДА, керівник обласного осередку партії Порошенка – Андрій Гижко. Приблизно так виглядає процес “збирання каміння”, яке свого часу було розкидане абияк.

Об’єктивно керівництво вінницької обласної влади повністю самоусунулося від процесу погодження кандидатур, які мали б бути офіційними кандидатами від команди, що була при владі минулі 5 років.

А, головне, виявилося, що і жодної команди не було. З’ясувалося, що усі попередні роки їх об’єднували не спільні програма, ідеологія та цінності, а конкретні політичні інтереси. Усі ж пафосні промови про «команду» були для електорату. Внутрішня координація всередині владної структури, як з’ясувалося, була фантомом. Місцеві чиновники з вдячністю користувалися усіма благами, які одержували внаслідок столичного лобі, однак й гадки не мали, що їх доведеться відпрацьовувати.

Можна згадати й про ще один випадок на 17 окрузі, коли Микола Кучер зіткнувся з низкою провокацій, влаштованих проти нього містечковим «політтехнологом». Тут можна було б позловтішатись, адже і самого Кучера і його доньку Білозір неодноразово попереджали, що тісні обійми з представниками команди екс-регіоналів Сергія Татусяка (Гаврилов, Кавунець, Штогрини) можуть обернутись як професійною допомогою, так і відвертою “чорнухою”.

З усію силою по умовним «своїм» почали бити колишні «свої». «Регіонали» й ті, після поразки у 2014 році, спромоглися декілька років утримувати внутрішню єдність.
«Вінницькі» посипалися як пісочний замок.

Величезну помилку керівництво «команди Зе!» зробить, якщо віддасть область комусь із середньої ланки місцевих «професіоналів» від Блоку Петра Порошенка, які поклянуться їй у вірності. З тією ж самою невимушеною легкістю, за декілька років, вони здадуть, палець об палець не вдаривши для перемоги на виборах, й свого нового патрона.

Так само, як здавали Кучму, Ющенка, Януковича і Порошенка.

А власні крісла при цьому зберігали.

Редакція “Політичної Арени Вінниччини”