Як опозиція програла вибори на Вінниччині

"Політична Арена Вінниччини" починає детальний аналіз результатів виборів до парламенту.

Провал влади (минулої, яка ще номінально керує областю) можна пояснити одним пунктом – самоусунення від виборчого процесу тих, хто мав би за нього відповідати.

Причини фіаско системної опозиції, яка багато років представлена на політичній арені Вінницької області, не є настільки очевидними. Область проголосувала «проти» влади, але чому вона не віддала голоси «за» тих, хто цю владу критикував?

Звідси – нове запитання: «а чи критикували насправді»? І чи вірили вінничани в «опозиційність» опозиції (даруйте за тавтологію)?

Почнемо з найбільшої непровладної партії у Вінницькій обласній раді – «Батьківщини».

Партія Юлії Тимошенко, якщо чимось і запам’яталася виборцям з часу Революції Гідності, то це нескінченними торгами за посади. Очільницю обласної парторганізації Людмилу Щербаківську спочатку призначили на посаду заступниці голови ОДА. У цьому кріслі їй вдалося працевлаштувати на державну членів родини, потім був похід в обласну раду і посада першої заступниці голови обласної ради. І гучні звинувачення на адресу керівництва ОДА, які її «підступно» звільнили.

Відзначаємо ми і запам’ятали це виборці – не про соціально-економічну ситуацію говорить керівниця обласної «Батьківщини», не про аспекти регіонального розвитку, не про рух коштів обласного бюджету (а там багато чого можна знайти, якщо спробувати), а про свої особисті образи.

Далі – усі інші скандали на обласному рівні були пов’язані винятково з кадровими питаннями. «Ви нам обіцяли посаду, але не дали…» .

Виникає питання – а навіщо виборцям така опозиція, яка виступає у публічній площині винятково на захист своїх персональних інтересів?

Власне кажучи, вся агітаційна кампанія Людмили Щербаківської у виборчому окрузі звелася до нескінченного повторення: «Я, я, я». Підсумки – закономірні. Програш і 11 227 голосів «за», при тому, що півроку тому за Юлію Тимошенко в окрузі проголосувало 19 150 виборців. Тобто, майже половина підтримки «біло-сердешних» просто зникла. Не готові люди підтримувати Людмилу Щербаківську.

Не допомогла навіть минулорічна публікація у Сomments.ua, у якій зазначалося, що «Еще одной потенциальной альтернативой винницкой монополии Порошенко – Гройсмана является лидер облорганизации партии “Батьківщина” Людмила Щербаковская, но не сейчас, а в будущем».

Те, що розвалилася й сама структура обласної «Батьківщини» підтверджує й її сайт, де за весь час виборчої кампанії було розміщено аж дві новини.

Охочі – можуть пошукати в Інтернеті пригоди й інших депутатів обласної і міської рад від «Батьківщини». Тетяни Редько, наприклад, яка вперто відхрещувалася від того, що раніше працювали помічницею депутата-«регіонала» Григорія Калетніка. А, коли було оприлюднено офіційну відповідь з Апарату Верховної Ради, що інформація ця відповідає дійсності, розпочала істеричну кампанію, що «все це вороги оббріхують».

Або про Ганну Давиденко, але місця у даній публікації не вистачить, щоб нагадати про всі її витівки. Сама Давиденко вже встигла заявити про свій вихід з партії “Батьківщина” одразу після виборів.

Завершуючи тему «Батьківщини», згадаємо про ще два випадки. Перший – делегування на 11 виборчий округ співачки Анастасії Приходько, яку з Вінницею пов’язує невідомо що. І яка здобула аж 3,75% голосів підтримки. Отже, центральне партійне керівництво просто не знайшло достойних представників у територіальній організації, щоб ті достойно виступили на виборах.

Другий – мало ким очікувана перемога Олега Мейдича у 18 виборчому окрузі, де балотувався нардеп Руслан Демчак, його багаторічний опонент Григорій Калетнік та цілий заступник голови обласної ради Михайло Кременюк. «Агітація» Мейдича звелася до роздачі курятини і замороженої піци.

Але спрацювало й це (про інші речі публічно писати не прийнято), причому спрацювало тільки тому, що це дозволило керівництво області. Ще раз. В області, де кандидат з сумнівним бекграундом проводить кампанію з відвертим підкупом виборців влади немає. Від слова зовсім. При чому під час парламентських виборів склалось враження, що цієї влади в нашому регіоні не було всі останні 5 років.

Дозволив виграти опоненту і чинний нардеп Руслан Демчак, який зосередився на інших конкурентах, хоча міг нівелювати опонента ще на березі. І ще один “феномен” виграшу кандидата від партії Тимошенко. Мейдич, чи не перший кандидат в народні депутати від “Батьківщини” за останні 10 років, який має власний фінансовий ресурс, який і вклав у вибори. Якщо проаналізувати прізвища кандидатів в нардепи від 2012 до 2019 року від цієї партії ви не побачите там жодного кандидата, який має хоча б мінімальний запас фінансової міцності.

Коментує директор Центра суспільно-політичного моніторингу “Вектор” Микола Філонов.

“Це не кандидат від «Батьківщини» переміг, а програли перші особи обласної влади, які роками звітували до столиці, що «все під контролем». Виявилося, що просто активною участю і натиском картковий будинок вінницької влади дуже легко зламати. І це можна було зробити – за лідерством «Батьківщини»й у масштабі всієї області”, – переконаний експерт.
Але зроблено не було. Чому? А тому, що (читайте вище) партійне керівництво переймалося винятково вирішенням своїх особистих проблем.
Після 2015 року, як ми й прогнозували, зникли з місцевого політичного небосхилу «Свобода», «Укроп», «Самопоміч» і «Радикальна партія Олега Ляшка», про які згадували лише у контексті внутріпартійних стосунків, або дрібного шахрайства.
Можемо ми згадати резонансні акції вінницької опозиції «по суті»? Багаторічна епопея з пам’ятником Т. Г. Шевченку на Майдані Небесної Сотні. Але ця проблема хвилювала винятково тих, хто брав участь у небагаточисленних акціях.
Був ще т. зв. «мітинг» за імпічмент. Бешкет сотні пенсіонерів під міськрадою. Пікет на підтримку блокади Донбасу. І, у принципі, все. Якщо хтось згадає ще щось – може нам повідомити.
Була ще організація «Опозиційного блоку», але активність цієї структури в нашій області не увінчалась електоральною підтримкою.
Опозиція навіть на регіональному рівні може і має всі можливості для реальної боротьби за перемогу на виборах усіх рівнів, – пояснює Микола Філонов і наводить приклади дієвого інструментарію.
Опозиція може і повинна:

1) Проводити постійний моніторинг діяльності влади, особливо – контролювати рух бюджетних коштів. Повірте, навіть така незначна інформація про те, що декілька років поспіль у закордонні відрядження їздять одні й ті ж чиновники і депутати місцевих рад «з ближнього кола», – ентузіазму у виборців не спричинить. А викриття схем «освоювання» бюджетних коштів, які (схеми) балансують на межі закону, і просто може зламати владну систему.
2) Не продаватися за посади. Точніше – не продаватися задешево, як ось – за місце заступника начальника автобази.
3) Виступати з альтернативними стратегіями розвитку області територій, впровадження окремих проектів. Чого на Вінниччині не було ніколи.
4) Формувати кадровий резерв. Не з числа фігурантів кримінальних проваджень, а з тих, хто здатен і готовий вести активну публічну політичну діяльність.
5) Ефективно проводити інформаційну роботу. І питання тут не у грошах та доступі до обласного телебачення. Наразі доступні безкоштовні Інтернет-сайти, соціальні мережі, набирає обертів різного роду месенджери. Той же Telegram уже став потужним способом впливу на громадську думку. Потрібні лише фахівці та бажання це робити.
6) Використовувати можливості депутатського корпусу, представники якого мають не лише власні бізнес-справи вирішувати, а й постійно контактувати з виборцями.
7) Формувати пул з експертів, представників медіа-спільноти, лідерів громадської думки.

Що з цього було зроблено вінницької вінницькою опозицією?
Взагалі, нічого.
Тож поставимо себе на місце пересічного виборця, який бачить з одного боку слухняних виконавців Петра Порошенка з його захмарним антирейтингом, у тому числі й на Вінниччині. А з іншого – відсутність альтернативи у вигляді системної опозиції.
Кого він підтримав? Нікого.
Але й «Слуга народу» не виграв. Чому? Про це у наступній публікації.

 

Редакція “Політичної Арени Вінниччини”