Вибори і Вінниччина. Як НЕ треба відноситись до політики і займатись виборами

Пам’ятка владі. Минулій, нинішній і ще ненародженій.

Запам’ятайте і збережіть це у своїй свідомості назавжди.

Скільки б у вас не було заступників та фахівців з надважливих: економічних, соціальних, юридичних, аграрних, питань ЖКГ і так далі, які б результати не демонстрували ключові на ваш погляд галузі міста-района-області, кожен з вас залежить від політики і виборів. Якою (якими) потрібно займатись. Займатись не під час самих виборів, а на перший день після призначення (ті хто вас призначив, отримали найвищі посади в країні теж шляхом виборчих кампаній), чи обрання вас на посаду. Займатись не з відчуттям сорому, чи безвиході, а займатись професійно, фахово і повномасштабно. З усіма витікаючими з цього передумовами.

Багато років поспіль щасливі володарі владних крісел впевнено розповідали у місцевих на 97% лояльних ЗМІ, що ситуація є цілком контрольованою, що зроблено багато, що електорат просто зобов’язаний це оцінити на будь-яких виборах.

1% ЗМІ інколи видавали жменьку неприємної інформації, щоб одержати за подальше мовчання чималеньку компенсацію з обласного бюджету.

1%, хоча й декларували власну опозиційність, діяли настільки незграбно, що господарі кабінетів лише тихенько посміювалися, читаючи їхні «викриття» з граматичними помилками і нелогічними висновками.

Останній 1%, який регулярно нагадував, що «вибори – близько», а ви до них абсолютно неготові, – керманичі, маючи налагоджені зв’язки з іншими 99% медіа-структурами, намагалися не помічати.

Ну, як «намагалися». Телефонували, скаржилися, «натякали», погрожували, ябедничали у столицю, ледве стримуючи нерви жартували під час прес-конференцій.

Але вважали, що сила все одно на їхньому боці.

Коли картковий будинок вінницької начебто монолітної владної команди посипався цілком за тим сценарієм, який ми і прогнозували, було уже пізно.

Крім начальників та їхніх посіпак були ще й «опозиціонери» (так, саме у лапках), які, одержавши невеличкий шматок доступу до бюджетного пирога, нехай і у вигляді зарплати в державних чи комунальних установах, сиділи тихесенько, зменшуючи власні шанси на успіх на виборах.

Ми і їм нагадували про необхідність формулювання альтернативних концепцій розвитку регіону. Про активізацію інформаційної діяльності без залучення до неї місцевих дилетантів. Про доцільність очищення партійних лав від абсолютно токсичних персонажів. Про нові методи роботи з громадськістю, врешті-решт, які не використовувалися на Вінниччині не тому, що не працювали, а тому, що «у нас так ніколи не робили».

І коли ВБ почав публічно сперечатися з ПО, та й ще не «спустили» одностайний «план до двору», і не визначили єдиних кандидатів в округах, і з’ясувалося, що оприлюднені простирадла звітів не працюють, і що жодної партійної структури, на яку можна було б опертися – ані провладної, ані опозиційної – немає… Тоді почалося.

Вигадування триколісних велосипедів.

Бажання здобути жаданий депутатський мандат виявило чимало місцевих та заїжджих політиків, а методи ведення виборчої кампанії залишилися десь на рівні 2002 року, коли востаннє тут конкурентні вибори й проходили.

Все, що ви намагаєтеся видати за «ноу-хау», на кшталт підписання якихось «меморандумів» – це «привіт» з далекого минулого.

Натомість спроби засмітити соціальні мережа власною рекламою – ніяке не «таргетування», як вам вішають локшину на вуха SMM-фахівці, що теж бажають заробити грошей. Це – недешева стрілянина по площі. Ефективне адресне доставлення повідомлень можливе лише тоді, коли для цієї адресності створювалася відповідна база. Місяцями і роками.

А ви над нею працювали?

Але перейдемо до конкретики. Нарешті, вінницькі політики дізналися, що таке виборче змагання. До цього моменту за них майже десять років все вирішувала команда «вінницьких». Ні, були, звісно, прикрі епізоди, як ось вибори в 11 окрузі у 2012 році.

Але, як правило, перемагав той, хто і мав перемогти.

І далі все поверталося у спокійне і тихе політичне болото.

Яке старанно культивували і захищали від зовнішнього впливу і внутрішніх критиків.

А між тим виявилося, що для того, щоб більш-менш впевнено почувати себе на виборах, слід було працювати з виборцями весь міжвиборчий період. Не так, як Ганна Давиденко, яка, хоча й стала медійним персонажем, з одного скандалу перестрибувала в інший. А так, як політики, що справді збиралися змагатися за мандат, в інших регіонах. З реалізацією соціальних проектів, налагодженням зв’язку з горизонтальними мережами активістів, серйозною роботою у ЗМІ та соціальних мережах.

Злукавимо, якщо будемо стверджувати, що у Вінницькій області таку роботу ніхто не вів. Вели. Але несподіванкою цих виборів стало те, що більшість з тих, хто виявляв активність у міжвиборчий період, кандидатами не зареєструвалися. З різних причин, про які поговоримо іншим разом.

А поки ж, давайте, подивимося, як атрофована тривалим періодом анабіозу, вінницька політична тусовка навпомацки намагається знайти шлях до сердець виборців.

Останніх, безумовно, дуже цікавить, коли ви будете розповідати їм про свої проблеми із зайвою вагою та озвучувати кляузи на незручних коментаторів.

Більше розповідайте виборцям про себе. Як ви гартувалися у роки депутатства у міській раді. Як «шукали себе». Щільніше напихайте у текст загальних слів. Люди це полюбляють і дадуть оцінку.

Усім буде приємно почути, що ви є забудовником зі стажем. Виборці просто мліють, коли чують це слово. Особливо, коли на згадки про це у соціальних мережах витрачають чималенькі кошти.

Наголосити на тому, що хто-хто, а власна родина точно підтримає кандидата – чоловіка і батька. Пересічним громадянам дуже цікаві іміджеві матеріали про тих, від кого вони чекають конкретних зобов’язань.

Щоправда, є прес-служби, які не просто відпрацьовують номер, а конкретно працюють проти власних кандидатів. В одному випадку довго намагалися знайти у тексті про кого взагалі йде мова, і чого він хоче. Знайшли. В останньому абзаці. Нове бачення принципу перегорнутої піраміди. У результаті – нуль помножений на нуль з точки зору очікуваного електорального результату. Але гроші за політичну рекламу кандидат заплатив.

Ось у даній новині все просто і зрозуміло. Якщо оцінювати по першим двом реченням.

А далі чомусь зазначається: «У мене за спиною немає адміністративних ресурсів і домовленостей, ніколи не вступав ні в які партії, майже двадцять років займаюсь підприємницькою діяльністю». Думка зрозуміла, але у практиці PR-кампаній у таке правило, що «Господь не бачить частку «ні». Кандидат виправдовується, а навіщо? – подумають виборці.

Ну а далі фантазія групи медіа-супроводу розгортається: «Відповім коротко — хочу змін! Не подумайте, що для себе. Хочу змін для своїх дітей… для наших дітей».

Нижче можна і не читати. Хочу змін для себе і своїх дітей. Але з кокетством.

Ну, припустимо, це все витівки аматорів, більшість з яких вперше бере участь у виборах.

Але дамо слово й аксакалам з депутатським мандатом.

Наприклад, Івану Мельничуку:

«– Чому досі не побороли корупцію?
– Корупцію важко побороти. В усіх країнах вона є. Але якщо в європейських країнах вона лише на вищому рівні, то у нас починається з найнижчого. От як можна ефективно боротися з корупцією, якщо деякі люди йдуть і самі пропонують кошти у дитсадки, у школи?!».

Зрозумів, електорат? На вищому рівні корупція – це нормально. А ось за те, що ви даєте хабарі у дитсадках, вас слід посадити за ґрати. І все це виходить на інтернет-ресурсі екс голови облради і нардепа від “Партії регіонів”.

Або Юрію Македону.

«За час своєї роботи у парламенті Юрій Македон виконав усі обіцянки, які дав своїм виборцям».

Ні, не виконав.

А ще у наведеному вище рекламному посиланні є така фраза:

«Македон утримався від голосування за законопроект, який дозволив би Луценку очолити ГПУ, не маючи профільної освіти».

Ну, тут просто брехня.

Кандидати ображаються, коли бачать соціологію, яка їх не влаштовує. Відкриємо ще одну маленьку таємницю. У Вінниці взагалі жодної нормального соціологічного дослідження (відкритої) не презентувалося років з 10. Не тому, що фахівців немає, а тому, що депутати та місцеві політики шкодували на це гроші.

Та й не лише на соціологію – на політику взагалі.

«Порадувало» й «експертне» середовище, яке на Вінниччині складається з тих, хто просто оголосить себе «експертом».

Контрольний постріл у залишки власної репутації здійснила місцева «Опора», яка спробувала виправдати тих кандидатів, які йдуть з «добрими справами» до виборців.

«За словами координаторки спостереження за виборами ГМ ОПОРА у Вінницькій області Наталії Величко, такі «фішки» виборчої кампанії, як впровадження різних соціальних програм, починалися задовго до реєстрації кандидатів та оплачувались із благодійних фондів. Тому немає підстав для звинувачень щодо порушення виборчого законодавства».

Немає, авжеж. Стаття 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України» підтверджує: «Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей».

«Опора» вважає, що нічого страшного у цьому випадку немає.

«Опора», Тарасе!

На цій оптимістичній ноті, певно, будемо завершувати.

Скажемо лише те, що за умови абсолютно бездарної штабної роботи 95% кандидатів на Вінниччині, хтось з них все ж таки виграє.

І буде вважати, що перемогою зобов’язаний правильному вибору стратегії.

Є такий типовий психологічний сюжет: «Помилка того, хто вижив». Шукайте у Google, що це таке.

Виграють кращі серед гірших.

І останнє – якщо не буде змінено системний підхід до публічної політичної роботи, це ж правило спрацює й на наступних місцевих виборах.

Завжди Ваш Віталій Горковчук і вся команда “Політичної Арени Вінниччини”