Вінничани піднімають голову

Події минулого тижня на Вінниччині підтвердили стару тезу, що кожна нова влада є «коваль свого щастя».

Більшої шкоди будь-якій місцевій адміністрації, аніж вона сама, нанести ніхто не може.

Чесно, дивитися на те, як прес-служби обласної ради та ОДА силилися «впихнути» у рамках одних публікацій бадьорі заголовки, що у сфері медичної реформи «все гаразд» і інформацію про очевидне її гальмування – було смішно. Особливо з огляду на потужний суспільний резонанс і демарш декількох народних депутатів.

Ну, й «контрольним пострілом» виявилася публікація обласної ради, що 37 керівників комунальних закладів, підприємств і установ охорони здоров’я області: 1) затвердили на посадах; 2) нагородили; 3) виписали надбавку за складність та напруженість в роботі в розмірі 50%

У зв’язку із цим напрошується висновок, що перші особи області вважають, що населення задоволено перебігом та наслідками медичної реформи; вважає, що директори все роблять вірно і винних у даній ситуації немає взагалі; з ентузіазмом дивиться на перспективу закриття районних лікарень та скорочення медперсоналу; погоджується із тим, що якщо грошей в обласному бюджеті настільки багато, що їх слід витрачати на стимулювання директорів; із радістю проголосує за провладні партії на місцевих виборах восени цього року.

Переконання ці не зовсім адекватні, адже на протестні мітинги виходить все більша кількість громадян. Із найрізноманітніших соціальних груп.

Тобто, позиція депутатів обласної ради, які представляють конкурентні політичні проекти, є зрозумілою.

Позиція керівництва області – ні.

Проаналізуємо й іншу резонансну подію останнього тижня – спробу бешкетування у Жмеринській міській раді.

Поліція відреагувала оперативно, а ось політична влада – не відреагувала взагалі. Хоча зрозуміло, що молодики лише виконували певне замовлення. Причому ніхто особливо й не приховував, що замовником виступили сили з часів режиму Віктора Федоровича. Згодом, бешкет повторився і в суді.

І знову – жодних коментарів, жодних меседжів населенню, що реваншу «п’ятої колони» обласна влада не допустить. А, дивлячись на те, що «ОПЗЖ» впевнено прописався на другому місці у загальноукраїнських рейтингах, саме така думка й утверджується у все більшої кількості вінничан.

А тому й напрошується висновок, що як і раніше протистояти місцевим провокаторам доведеться самим вінничанам.

Що ж, екс-«регіонали» та їхні колишні помічниці це розуміють та відчувають, а тому й намагаються здіймати у ЗМІ вередливий галас, що, мовляв, «вінничани підіймають голову». Ну як галас, швидше щось настільки ні на що не впливаюче, дрібненьке та паскудненьке, що окрім поблажливої посмішки нічого не викликає. Ну хіба що бажання помити руки після контакту з виданням, здатним публікувати “таке” психоделічне 💩

Складається небезпідставне враження, що влада самоусунулася від політичних процесів. І розуміє, що довше осені у власних кріслах не просидить. Тому й не квапиться навіть із вирішенням нагальних питань. Так, лише наприкінці лютого було призначено ще 4 керівника РДА (хто ці люди можна прочитати тут). А у більшості райдержадміністрацій як не було, так і немає відповідальних за ситуацію в районі осіб.

Потрохи триває процес обговорення (!) децентралізації влади. При тому, що його мали завершити ще минулого року.

Діяльність інших політиків – млява і нецікава. З ознаками раннього весняного авітамінозу. «Прославився» Анатолій Драбовський, який не подав за півроку роботи жодного законопроекту. Потрохи «каламутить» всередині фракції Максим Пашковський. Інколи видно Ларису Білозір, інколи – Ірину Борзову. Без зайвої публічної активності вирішують свої бізнес-справи Геннадій Вацак та Петро Юрчишин.

Тож можемо з високою долею вірогідності спрогнозувати, що така нудна і невизначена ситуація збережеться до початку місцевої виборчої кампанії. Ані влада, ані опозиція просто не знатимуть, що робити. Тим часом, на нижчому рівні триватимуть розборки місцевих псевдо-еліт, що ми бачили на прикладі Жмеринки.

Якщо, звісно, не заявить про себе рух з опорою винятково на сили і ресурси місцевих громад. І зачатки такої діяльності ми вже помічаємо та будемо відслідковувати його політичну динаміку. Так в соцмережах та у місцевих ЗМІ з’явились заяви руху “Ми Вінничани”, який поставив собі за мету перезавантажити місцеву владу і оновити місцеві ради області.

Розуміють з цього боку небезпеку для себе представники правлячої партії, яка стрімко втрачає рейтинг? Ще і як. Тому й погрожують змінити Виборчий кодекс у тій частині, щоб партії обов’язково висували власні списки щонайменше у 2/3 обласних рад. Що однозначно є антиконституційним та антиправовим кроком.

Але чи вистачить у суспільства зупинити цю наругу над Основним Законом?

Зрозуміємо це найближчим часом.

Редакція “Політарени”