Мільярди на вітер. Як на Вінниччині Порошенку “допомагають” вибори вигравати

Але в будь-якому процесі повинен бути двосторонній рух. Інакше про якусь об’єктивність, чи ефективність говорити не слід. Тому сьогодні ми допоможемо зорієнтуватись в політичних процесах області одному з кандидатів в президенти.

Отже Петро Порошенко, який має давню історію пов’язану з Вінницькою областю (обирався народним депутатом по мажоритарному округу, має тут низку потужних підприємств, великий “земельний банк”, формував навколо себе команду однодумців, впливав на кадрові призначення, фінансував виборчі кампанії тощо) неочікувано для багатьох став президентом в 2014 році. Цьому передувала виборча кампанія до Верховної Ради у 2012 році. Тоді команда Петра Порошенка розраховувала на власну фракцію в парламенті та, при сприятливих обставинах, проштовхнути на посаду спікера свою людину. Тоді, у 2012 році теза, що “донецьких” змінять “вінницькі” багатьох лише повеселила, декого здивувала, чи обурила, але вже в 2014 році, на тлі падіння рівня довіри до лідерів Євромайдану – Яценюка, Кличка, Тягнибока, з яскравою бліц-кріг виборчою кампанією в головний кабінет на Банковій зайшов саме Петро Порошенко.

Далі були парламентські вибори 2014 року, де на політичному локомотиві президентських виборів, разом з мажоритарниками “Блок Петра Порошенка” отримав найбільшу фракцію в Верховній Раді. У Вінницькі області 6 округів з 8 виграли висуванці БПП, ще два нардепи самовисуванці Микола Кучер та Петро Юрчишин увійшли у фракцію президента одразу після виборів.

Умовна “партія вінничан”, лідером якої багато років вважався Петро Порошенко, отримує окрім президентської булави посаду голови ВР, трохи згодом міняє союзного прем’єр-міністра Яценюка на екс-мера Вінниці (тоді вже спікера ВР) Володимира Гройсмана.

Вже до місцевих виборів 2016 року революційна хвиля в суспільстві починає спадати, але на її залишках партія Петра Порошенка отримує найбільшу фракцію у Вінницькій обласні Раді. Але вже тоді пролунали перші дзвіночки для влади, – ситуація по районним та міським радам була вже далеко не на користь БПП. В багатьох районах перемогу отримали інші політичні сили, навіть такі, про які давно вже забули в Україні, наприклад партія Литвина в Погребищанському районі отримали перше місце до райради.

Чому так сталось? Справа в тому, що одразу після двох переможних кампаній 2014 року потрібно було починати посилювати президента на місцях, адже про постреволюційний синдром в суспільстві і неминучі падіння рейтингів влади, тим більше під час агресії Росії і важкого спадку “регіоналів”, було зрозуміло навіть самому пересічному українцю, який полюбляє обговорити геополітичні розклади на кухні за келихом пива.

Але партійна активність БПП на Вінниччині після 2014 року перейшла в стан латентного анабіозу. Останній сплеск активності був на місцевих виборах, за рахунок конкуренції самих кандидатів (так до обласної ради з 84 округів висуванці від БПП перемогли на 68). І вже після місцевих виборів діяльність президентської партії на Вінниччині надовго завмерла. Не були зроблені навіть елементарні речі – наприклад не створено секретаріату фракції БПП хоча б в обласній раді. Як наслідок всі депутати, які мали б бути системними віп-агітаторами і уособленням БПП в області перейшли в автономний режим роботи “лебідь рак і щука”. Не побачили мешканці області системної пропагандистської роботи, було повністю провалено інформаційне супроводження політичного фундаменту Порошенка на Вінниччині, ніхто не замислився над побудовою та укріпленням адміністративної вертикалі тощо. Як наслідок вже через рік на локальних виборах до ОТГ БПП почала отримувати перші програші на виборах.

Що ми маємо на сьогодні. Суспільної хвилі подібної до Революції Гідності, яку вдало осідлав у 2014 році Петро Порошенко немає. Високі антирейтинги від розчарування будь-якою владою, велику кількість опонентів та ворогів серед кандидатів в президенти. Але Порошенко все ж вирішив йти на другий термін. Потрібно зауважити, що фактично президент вже давно включився у виборчі перегони і потрібно віддати йому належне, при всіх можливих неагараздах він вже зміг дещо переламати критичні тенденції.

Так, ціної неймовірних фінансових ресурсів, турів по країні, наймасштабнішому мочилову всіх конкурентів в інформпросторі за всю новітню історію України, початку побудови мереж гарантованих виборців, Петро Порошенко зміг за останній час зміститись з 5-6 місця в загальноукраїнських президентських виборах до 3-4.

Чи є ще приховані резерви у чинного президента для виходу в другий тур? Є, але небагато. Це продовження стимулювання виборців матеріальними благами, від 1000 грн за голос “агітатора” до “планового” підвищення пенсій напередодні виборів, виплати субсидій грошима. Але для того, щоб потрапити в другий тур поряд з активно працюючими Тимошенко, Зеленським та іншими опонентами одного чорного піару та матеріальних стимулів і масштабної централізованої агітації замало.

Компенсувати відсутність суспільної хвилі та посилити президента мали б регіони на місцях. Щосили демонструвати власні здобутки за останні 4 роки і приписувати їх тільки Порошенку, в першу чергу інформаційно та агітаційно, розгорнути потужну агітаційну роботу, заполонити ефіри місцевих телеканалів і радіо місцевими віп-агітаторами, домінувати у всіх регіональних ЗМІ – районні та обласні газети, інтернет-ресурси, підкріпити це окремими регіональними спецпроектами і багато чого іншого. Адже вибори – це математика, і при сьогоднішньому повальному рівні недовіри до всіх політиків результати голосування будуть вирішувати декілька відсотків та лічені голоси виборців, і нехтувати бодай найменшої дрібницею – запорука поразки.

Що ми бачимо натомість? Відсутність спікерів у влади на місцях, а якщо поодинокі ефіри чиновників з президентської партії і трапляються, то працюють вони явно на зворотній ефекти у виборця. Відсутність вище переліченої інформаційної та адміністративної активності, і фактина відсутність у Вінницькій області … партії “Блок Петра Порошенка” як такої.

Лише одна ілюстрація. Позавчора, 29 січня в столиці відбувся пафосний і дороговартісний форум “Від Крут до Брюсселю”, на якому Петра Порошенка висунули кандидатом в президенти. Не від партії, а начебто від всього суспільства, принаймні така задумка була у технологів президента. Ми не будемо коментувати, чи вдалось нав’язати цю ідеологему українцям картинкою з молодих студентів на задньому плані виступаючих, присутністю на форумі воїнів АТО, деякими невдалими ораторами тощо.

Ми лише зазирнемо на партійний сайт обласного осередку “Блок Петра Порошенка”. Там ви не знайдете жодного слова, абзацу, чи згадки про таку повсякденну і банальну подію, як висування лідера партії “Блок Петра Порошенка”, кандидатом в президенти.

Станом на сьогодні 31 січня 11 година, ви не знайдете жодної світлини і згадки й про сам форум, на якому до речі були пристуні голови обласної та районних адміністрацій, вінницькі народні депутати, депутати обласної ради, радники, партійці, чиновники тощо.

Шановний пане президенте! І надалі витрачайте ресурси, збивайте ноги поїздками по регіонам, перерізайте стрічки, роздавайте інтерв’ю. І взагалі відчувайте себе на передовій української політики впевнено, адже якщо у вас такий надійний тил навіть у Вінницькій області, то власним політичним майбутнім вам можна особливо не перейматись.

Олена Семко