Як виграють і як програють старт президентської виборчої кампанії у Вінниці: критичні нотатки

Звісно, ви, шановні читачі, скажете, що жоден політик програвати намірів не має. Але це не так. Дехто уже налаштований отримати негативний результат. І вибудовує власну «лінію захисту» на закиди партійного керівництва.

Подивимося на ці приклади уважніше.

«Замах на раду: авторитети-кандидати від «Батьківщини» у Вінницькій області», під такою претензійною назвою побачили світ фантастичні версії про стан речей у місцевих «біло-сердешних».

Більша частина матеріалу скомпонована у спосіб: «А чому б ні»? Наприклад:

«11 і 12 округ, тобто, місто Вінницю і околиці попередньо «ділять» між собою депутати міськради Олег Алекса і Людмила Ваколюк».

А куди гіперактивну Ганну Давиденко діли? А чому у тексті взагалі не згадуються столичні «варяги», які і з великим задоволенням поїдуть в електорально сприятливий для «Батьківщини» округ на Вінниччині?

Чи можна уже вести мову про «продаж» округів, коли не прийнято Виборчий кодекс, який передбачає запровадження системи відкритих списків?

Якими будуть «розклади» після президентських виборів, на яких Ю.В. Тимошенко або: 1) переможе, або: 2) програє?

Але питання не у цьому і не в сумнівних інсайдах та версіях про розклади на округах, зроблених на основі фотографії вінницьких партійців Тимошенко, присутніх на одному з політичних форумів. А у висновку, який, напевно, відображає те, заради чого стаття побачила світ.

«Представники Юлії Тимошенко “заводять” навмисне непрохідних кандидатів із доволі темними біографіями заради того, аби скаржитись на засилля «порошенківців». І чекати на наступні вибори, аби знову продати місця новим кандидатам…».

Он як. Аналізувати всі інші версії по мажоритарним округам на кшталт загубленої по 11-12 округу Давиденко немає сенсу. Просто згадаємо цей текст після офіційного висунення кандидатів.

І про “висновок”, він можливо і був би логічним (що підтверджується багаторічною практикою діяльності керівництва вінницької «Батьківщини»). Якби мова йшла лише про вибори до Верховної Ради восени 2019 року, то особливої проблеми у цьому й не було б. Кандидати мають знати – з ким зв’язуються.

Проте перед парламентськими відбудуться президентські. І Тимошенко, щоб залишитися у великій політиці, на них треба конче перемогти. У медійному просторі її багато настільки, що завдання здається виконаним – межа досягнута. Однак досягнута й рейтингова межа за рахунок медійної активності. Далі «тягнути» повинні низові структури, основу яких складатимуть саме замотивовані потенційні кандидати у народні депутати.

Натомість такі «кандидати у кандидати» з кожного кута чують голос про безперспективність балотування. Будуть вони «впрягатися» у процес? Ні. З таким підходом, звісно, Тимошенко в області переможе, втім запланованої кількості голосів, необхідних для перемоги на центральному рівні, не здобуде.

Можливо, переможе Петро Порошенко? Навіть з рейтингом у 5%, теоретично, ситуацію можна виправити (див. приклад Єльцина зр. 1996 року). Однак там на перемогу працювала вся потужна адміністративна вертикаль, якої в Україні немає. А чиновники за будь-яких умов будуть саботувати вказівки Києва. Скажімо більше – адміністративний ресурс на даний момент дуже шкодить електоральним позиціям Гаранта.

Подивмося на одну новину: «Вінницький суддя поскаржився на тиск з боку Адміністрації Президента». Був факт втручання, чи ні – з’ясовуватимуть суддівські комісії та, зрештою, сам суд. Однак подивимося на розголос. Тут, тут, тут і тут («Українська правда», між іншим).

Додає це рейтингових балів Порошенкові? І у подібний спосіб чиновники діятимуть й надалі. Вони по-іншому («По-новому») не вміють.

Замінити неіснуючу вертикаль можна спробувати за допомогою ефективної моделі ієрархії партійної. Аж тут постає наступне запитання: де партія?

Отримуємо кваліфіковану відповідь голови обласного осередку «БПП» – десь між роз’ясненням ситуації із дорогами поруч із цукровими заводами і розповіддю про бороду:

«Почитав закон, мы вспомним, что выборная кампания стартует 31 декабря. Та политическая истерия, которая происходит на центральных телеканалах, шумиха вокруг приезда разных политиков, с одной стороны, немного преждевременна, а с другой, у некоторых политиков хочется спросить, а где вы были раньше?.. Почему раньше с людьми не встречались, не рассказывали о своей работе?

У нас есть ежедневные планы, по которым мы работаем. Один из партийных проектов – работа в сельской местности с участниками АТО, их семьями. Раньше работали с проектом по разъяснению, как оформить субсидию.

Сейчас в каждом районе функционируют общественные приемные. Причем, там сразу же формулируют письма и к нардепам, и в различные госинстанции. Проводим дискуссионные клубы с молодежью. Есть проект по предупреждению коррупции, с организацией горячей линии. Мы пока занимаемся этой работой.

Если говорить уже о событиях начала будущего года, то это выборы президента, который сформирует команду и штаб. Конечно, партия будет опорой».

«Дещо передчасна» політична істерія, це як раз і є основною причиною того, що у ЮВТ на старті рейтинг у межах 20%, а у Гаранта – 5%. Виправляти ситуацію, як було сказано вище, могли б місцеві партійні структури, але… «а где вы были раньше?..

Почему раньше с людьми не встречались, не рассказывали о своей работе?».

А, справді, – чому? Опозиційні політики можуть критикувати – на те вони й опозиційні. Про роботу як раз повинні звітувати представники влади, провладних партій.

Проте, з цього ж інтерв’ю можемо побачити, яка атмосфера панує у структурі «БПП».

Згадка про «щоденні плани» демонструє, що ця атмосфера не є зовсім нормальною.

Партії, зазвичай, працюють за щоквартальними, щомісячними і щотижневими планами. «Щоденність» свідчить про хаотичність і відсутність координації між різними партійними структурами.

Про організацію «гарячої лінії» з попередження корупції, яку організувала і контролює саме «БПП» хотілося б детально, адже ніхто про неї не чув. А про те, що раніше допомагали оформити субсидії – тобто наразі роботу згорнули, як неперспективну? – можна було б і не згадувати. Болюча все ж таким тема для більшості українських сімей.

«Звичайно, партія буде опорою», – завершує голова вінницьких «БППшників».

Резюмуємо. Тимошенко, може, на Вінниччині і не виграє, але Порошенко з такою організацією партійної роботи, точно програє.

Можливо, є цьому дуетові прийнятна альтернатива? Можливо буде, а можливо й ні.

«Адвокат Валерій Палій закликав однодумців підтримати лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка».

Не те, щоб голоси прихильників Палія були зайвими Анатолію Гриценку та й організовувати різноманітні “двіжухи” для цієї групи активних вінницьких пенсіонерів – справа напрацьована і доволі вигідна будь-якій опозиції. Але фігура Валерія Максимовича є доволі сумнівною на роль vip-агітатора.

А якщо серйозно, то ситуацію в області може суттєво пожвавити новопризначений керівник штабу Анатолія Гриценка – Сергій Гайструк. Принаймні в столиці на підтримку регіональних лідерів розраховують всі кандидати в президенти.

Згадаємо, про ще одну «альтернативу», яку, як балакають, фінансує сам Ахметов.

Але як відреагує громада на той факт, що замість ремонту дороги головний «радикал» області придбав за бюджетні кошти черговий позашляховик?

Вчорашня «альтернатива» – «Самопоміч» – яка декілька років поспіль розповідала про свою «новизну», виявилася таким саме аморфним і малоцікавим передвиборчим проектом, як і всі «попередники».

Який у міжвиборчий час може займатися лише внутрипартійним зведенням рахунків.

Що ж тоді залишається у публічній політичній площині, окрім млявих відмовок, що «час прийде – побачимо»?

Залишаються дрібні вуличні акції, щоб не забували про «активістів», які «знайшли», вилучили та спалили футболки із зображенням Путіна.

Про що ми там, на початку матеріалу казали? Про те, як виграють вибори? Ми таких прикладів на політичній арені Вінниччини не бачимо.

А ось, як програють – вдосталь.

Завжди Ваш – Віталій Горковчук