Вибори-2019. 16 виборчий округ. Без «батька», але з місцевими «баронами»

Виборчий округ № 16 (місто Могилів-Подільський, Крижопільський, Могилів-Подільський, Піщанський, Чечельницький, Ямпільський райони, 136 415 виборців, 196 виборчих дільниць) є ласим шматком для «парашутистів».

При тому, що його мешканці, починаючи з 2002 року, традиційно голосують за представників демократичних, проєвропейських партій (48,96% «за» БЮТ у 2007 р., 43,26% «за» «Батьківщину» у 2012 р., 34,7% «за» БПП у 2014 р.), одного «бренду» для перемоги тут замало.

Південний край характеризується декількома особливостями, які слід враховувати усім, хто вирішить погратися на його теренах у вибори. По-перше, це прикордонна зона – з Молдовою та невизнаною ПМР. А, отже, через неї курсує контрабанда. Яка, у свою чергу, породжує напівкримінальну (хоча, чому «напів») складну ієрархічну систему, де співіснує низка авторитетних персонажів. З якими кандидати мусять рахуватися.

Найбільш яскравий типаж – міський голова Могилева-Подільського Петро Бровко, про якого нижче.

По-друге, це розвинутий сільськогосподарський регіон, де розташована низка потужних аграрних господарств. Наприклад, у Крижопільському районі – с/г підприємства Олексія Порошенка (старшого), Крижопільський цукровий завод, кінцевим бенефіціарним власником якого є Гарант Конституції.

Контрабандою прогодувати все населення неможливо, а агропідприємства великої кількості постійних працівників не потребують. Тому округ, попри вдале розташування і потенційні економічні можливості, все одно залишається бідним. Населення виїжджає на заробітки до ЄС, Києва та Одеси. Ті, хто залишилися, не протестують, якщо кандидати намагаються їх чимось задобрити.

Тривалий час округом опікувався уродженець Ямпільського району, екс-голова обласної ради, екс-губернатор, народний депутат України (СДПУ(о), Партія Регіонів) Григорій Калетнік. У 2012 році, безумовно, з його подачі в окрузі балотувалася племінниця – столична бізнес-вумен Оксана Калетник (Єлманова, прізвища – різні, у сина Калетніка – Калєтнік, чому так – невідомо).

Конкуренцію їй складав Олексій Порошенко-старший. На той момент Петро Порошенко був міністром економіки в уряді Азарова, а Ігор Калєтнік – Головою Державної митної служби України. Отже, навіть влада не змогла зробити єдиної ставки в окрузі, а два вінницькі клани зіткнулися по-дорослому. Обидва йшли самовисуванцями.

Порошенко влаштовував урочисті «народні віче» з концертами, гулянням і феєрверками. Направо і наліво коїла «добрі справи» Калетник . В окрузі наступив несподіваний комунізм, коли до містечок та сіл заїжджали колони вантажних автомобілів з продуктовими наборами та іншими корисними речами – від побутової хімії до одягу. Все роздавали безкоштовно. Плюс, звісно, гроші, «добрі справи», «мережі» та таке інше.

Не менш напруженим було й протистояння у ЗМІ. Як наслідок, Порошенко-старший не витримав напруги виборів і за станом здоров’я зняв свою кандидатуру.

У підсумку Калетник вибори виграла (43,22%, 37 046 голосів), але висуванець «Батьківщини» (раніше – депутат обласної ради від «Фронту Змін») Юрій Македон, який агітацією майже не займався, за рахунок бренду Об’єднаної опозиції взяв 37,36% – 32 030 голосів.

Третім став директор Могилів-Подільського консервного заводу, депутат Вінницької обласної ради, фракція «Народної Партії» Олег Лантух (9,86%, 8 453 голосів).

На виборах 2014 року Оксані Калетник, яка встигла вступити у фракцію Комуністичної партії України, із зрозумілих причин ловити було нічого, але для формальності вона все ж зареєструвалася. У підсумку набравши 8,44%, 5 996 голосів. Її обігнав навіть невгамовний Лантух (11,16%, 7 930 голосів). А ось основна битва відбулася між Юрієм Македоном і народним депутатом України Романом Стаднійчуком.

Македон два роки після виборів сидів тихо, але мав бекграунд у якості колишнього кандидата від Об’єднаної опозиції, тобто, за логікою пост-революційних подій, отримав повне право вимагати сатисфакції. Стаднійчук, навпаки, вважався «тушкою». Ким, власне, і був, адже, ставши депутатом після позбавлення мандату Сергія Власенка, він вийшов з фракції «Батьківщина» і, по-суті, приєднався до «регіональної» більшості.

Пояснити це можна його близькістю до Давида Жванії, який дав йому гроші й на вибори-2014.

Обидва претенденти йшли на вибори у якості самовисуванців, хоча Стаднійчук на повну використовував символіку «Блоку Петра Порошенка».

У традиціях 2014 року кандидати ганяли по округу «Автомайдани», поширювали один проти одного листівки, у яких називали опонентів «агентами Кремля» і робили інші негарні речі.

Креативністю виборча кампанія не відрізнялася взагалі. Штаб Македона, наприклад, вигадав слоган: «Збережи життя солдат – голосуй за Македона»

Під час підрахунку голосів з’ясувалося, що Македон і Стаднійчук фінішують «ніс у ніс».

І хто краще захистить власний результат та сплюндрує бюлетені, подані за конкурента, той і отримає перемогу. Спочатку, начебто, оголосили про перемогу з різницею у 305 голосів Стаднійчука, але Македон забив на сполох, звинувативши його у фальсифікаціях.

Суд встав на бік Македона, визнавши його перемогу з різницею у 34 голоси. Для цього спірний переможець Македон дав письмову клятву у вірності БПП та обіцянку стати членом однойменної фракції у ВР, до того ж за нього просили друзі, яким теж усміхнулась доля по сусідньому мажоритарному округу. Логіка тут проста – він більше буде наш, ніж кандидат Жванії, який сам пролетів повз Ради.

Сказати, що Македон став «господарем округу» не можна. На місцях він хоча і з’являється, все ж більшу частину часу проводить у столиці, переймаючись інтригами в сфері кадрової політики силових структур (раніше він служив в СБУ, а тепер дуже прагне очолити ДБР).

У ЗМІ регулярно з’являються викиди компромату щодо нього. Найбільш резонансною негативною подією стали плітки про участь Македона, спільно з колегою – Іваном Мельничуком у вбивстві зубрів.

Але не це може завадити йому повторити успіх на наступних виборах. А те, що робочі стосунки з місцевими елітами він так і не вибудував.

«Які Ваші стосунки з мером Петром Бровко?

– У нас з ним немає відносин. За цільовими програмами ми змогли додатково направити в 16-й округ більше 20 мільйонів гривень. За ці гроші встановлювали пластикові вікна, ремонтували котельні, закуповували парти і техніку. У Могилів-Подільський Петро Бровко нікого не «пускає», по суті, відмовляючись від засобів. Якщо кращим студентам і учням у всіх населених пунктах я плачу стипендії, то в моєму рідному місті під загрозою звільнення директорів шкіл заборонили подавати кандидатів.

Коли ми на занедбаній ділянці робили дитячий майданчик за свої гроші, міськрада виписав штраф. Я Петра Петровича називаю місцевим «царем» …» 

А тепер нагадуємо – хто такий Петро Бровко, про якого ми писали вище. Це людина, яка декілька разів вигравала вибори міського голови Могилева-Подільського. У 2006–2010 році через непорозуміння мером став представник «Нашої України» Михайло Саволюк, але чи був він фігурою № 1 у місті?

Легенда розповідає, що у ті роки, коли до міста приїжджала Юлія Тимошенко, люди Бровка закрили в автобусі міського голову, а візит тодішньої очільниці Кабміну організовував саме він.

Що не завадило йому у 2010 році балотуватися від Партії Регіонів. І зберегти свою посаду, незважаючи на наявність молдавського паспорту.

З’ясування стосунків між Бровком і Македоном доходить до відкритого протистояння і взаємних обвинувачень у причетності до кримінальної діяльності.

Тобто нерви місцевим елітам Македон псує, при тому, шо його позиції також не є однозначно твердими. Але кого вони можуть виставити проти нього?

Оксана Калетник, яка вийшла заміж за шотландського бізнесмена, навряд чи повернеться на береги Дністра.

Містечкові підприємці на прикладі Лантуха двічі демонстрували свою електоральну «стелю» в 10-11%.

Тому в окрузі комфортне відчуватиме себе будь-який фінансово спроможний заїжджий кандидат. Якщо, звісно, його штаб сформулює грамотну стратегію.

Останнім часом в окрузі робить заявку на наступні вибори близький друг Петра Бровка (і, яка кажуть заздрісники – подільник) – депутат обласної ради, гламурний мешканець Могилів-Подільського – Геннадій Вацак, власник однойменної мережі кондитерських магазинів. Вацак, дійсно, веде активну роботу в окрузі, щоправда, більший акцент роблячи на Могилів-Подільській та околиці.

При цьому обласна влада, якщо й не вважає його досі «погодженим кандидатом», то, принаймні, не намагається додавити за несплату податків, як у часи «регіоналів».

Хоча, періодично, скандали на ґрунті недостовірного декларування виникають.

З огляду на обмежені ресурси, адже Вацак, хоча й знайшов кошти на весілля своєму синові у стилі «Янукович-лайт», все ж не може розрахуватися з його боргами.

Крім Вацака, з інших потенційних претендентів можна виділити власника мережі заправок Леоніда Галушка, який наразі є депутатом обласної ради від «Радикальної партії Олега Ляшка», який потрохи проявляє активність у Ямполі; киянина Віталія Поштарука, який проводив на окрузі активну виборчу кампанію і набрав майже 8%; голову Могилів-Подільської районної ради Володимира Сіранта («Батьківщина»), який давно і голосно не дружить з місцевим БПП.

Не виключена поява й невідомих широкому колу громадськості менеджерів підприємств Порошенка, за його ж гроші та підтримки.

А, може, повернеться й Калетнік. Принаймні, обласній державній адміністрації він, через свою колишню помічницю Тетяну Редько та її «33-й канал», публічне шмагання нещодавно зробив.

Хоча обласна влада, як раз, була налаштована на компроміс, і навіть похвалила президента ВНАУ на своєму офіційному сайті.

Приводом стало «свято обжинків» у Ямполі. А ось у чому справжня причина, ми навряд чи колись дізнаємося.

Редакція “Політична Арена Вінниччини”