Загублена сесія Вінницької обласної ради. Післямова з точки зору інформаційного ефекту

Стратегія влади: «обирай нас, бо інші ще гірші» – на даному етапі вже кволо, але трохи працює. Проте чи спрацює вона за рік? Можливо. Але за однієї умови – якщо на місцевому рівні провладні політичні структури будуть працювати відповідно до «генеральної лінії».

Остання позачергова сесія Вінницької обласної ради та події навколо неї показали, що цієї синхронності не буде у принципі. З одного боку – зі столиці не надсилаються чіткі інформаційні та політичні меседжі: коли, що і як говорити, яким чином реагувати на події, а де грати на випередження. З іншого – на місцях абсолютно не розуміються, що їм робити взагалі.

«Система, при якій народ абсолютно зневірився у своїх демократичних інституціях, тому що їм бракує сильних, розумних керівників, приречена на занепад, якою б сильною вона не була. Зрештою системою керує і втілює її в життя саме народ» – Лі Куань Ю.

Стисло, хронологія подій така. Постійна комісія обласної ради з питань законності, боротьби з корупцією, люстрації, регламенту та депутатської діяльності під головуванням «свободівця» Андрія Вигонюка вимагала скликати позачергову сесію для розгляду проекту рішення:

«Про звернення депутатів Вінницької обласної Ради 7 скликання до Верховної Ради України щодо негайної відставки Міністра внутрішніх справ України А.Авакова, створення антикорупційного суду, зміни виборчого законодавства, ухвалення Закону України “Про імпічмент Президента”, скасування депутатської недоторканості».

Спочатку заступник голови Вінницької обласної Ради Ігор Хміль («Самопоміч»), який заміщає на даний момент Анатолія Олійника, відмовився скористатись своїм правом/обов‘язком скликати позачергову сесію обласної Ради з даного приводу. Згодом, заступник голови обласної Ради Михайло Кременюк («Радикальна партія Ляшка») також відмовився підписати.

Про це написав у соціальних мережах особисто Вигонюк. А також оголосив про зібрання підписів 28 з 84 депутатів для скликання позачергової сесії. Спочатку підписали лише 23, за що Вигонюк звинуватив «ляшківців» і «Самопоміч» у «зраді».

Потім підписи знайшлися, але не вистачило кворуму, тобто на засідання не прийшли й ті, хто підписався. Наприклад та ж героїня останнього скандалу зі службою в КДБ – депутатка від “Батьківщини” Тетяна Редько сесію проігнорувала.

Сесію, так і не розпочавши, закрили. Натомість дали виступити декільком ветеранам АТО (чи тим, хто себе такими називали), які зняли свої нагороди та оголосили про те, що вони повертають їх президентові.

Одразу після сесії соцмережами почало гуляти спільне та дружнє фото одного з учасників вінницької протестної акції з ватажком сепаратистської “ДНР” Денисом Пушиліним.

При чому чоловік на фото ліворуч, полковник Петро Канонік вперто доказував вінницьким атовцям, що він воював в Донецькому аеропорту.

На цьому історія скінчилася.

Тому саме час проаналізувати інформаційні наслідки цієї історії. З огляду, знову ж, на початок президентських виборів.

Наслідок № 1. «Самопоміч» і «РПЛ» у Вінниці дійсно купили посадами, обравши Хміля і Кременюка заступниками голови обласної ради. Натомість у комісії, яка ініціювала скликання, є по одному представнику від «Свободи», БПП, «Батьківщини», «Самопомічі» та «РПЛ». Тобто, зафіксувавши формальну лояльність партійного керівництва, владі не вдалося поширити цей контроль на низові структури. Подібної фатальної помилки припустилися вищі функціонери режиму Януковича, які вважали, що «всіх купили». Можна забезпечити лояльність Ляшка і Садового, але неможливо у такий спосіб вплинути на їхній електорат.

Висновок – старанні кадрові маневри обласної влади виявляться зайвими напередодні вирішальних подій під час виборів. Якщо в Києві вінницькій опозиції накажуть мочити владу – місцеві будуть мочити, скажуть мітингувати – будуть мітингувати і так далі. Натомість обласне керівництво вже починає отримувати свою хвилину ганьби за неспроможність управляти суспільно-політичною ситуацією в області. До того ж з відповідальних за цей напрямок обласних управлінців постійно глузують за їх нескінченні поступки місцевій опозиції у вигляді грантів, посад та інших преференцій.

При цьому в опозиції такий удаваний креатив влади сприймають як слабкість, інколи перефразовуючи ці поступки таким чином: «получили с лоха». І, найголовніше, в ключові політичні моменти всі виділені обласною владою преференції, чи посади не працюють і на дії опозиції не впливають жодним чином.

Наслідок № 2. Обласна влада, як система, працює геть погано. По-перше, не знайшлося спікерів, які б публічно опонували безпідставним, інколи абсолютно безграмотним, але емоційним дописам опозиціонерів у соціальних мережах та у ЗМІ. БПП, як і у ситуації з «блокадою Донбасу» просто промовчав, чекаючи команди «згори». Згодом, очільниця вінницької «Батьківщини» Людмила Щербаківська уїдливо зазначила, що заступник голови ОДА Олександр Крученюк (відповідальний за суспільно-політичну ситуацію в області) «телефонував» і «тиснув» на депутатів, щоб вони не приходили і не голосували. Ось і вся креативна та дієва «методологія» під кальку списана з попередньої «злочинної влади».

По-друге, влада навіть не намагалася виставити заслін у вигляді юридичних висновків. Навіть побіжний аналіз проекту рішення вигонюковської комісії демонструє, що її аргументи вкрай вразливі з формально-правової точки зору. Але юридичний відділ апарату обласної ради сором’язливо промовчав. За допомогою суду Вигонюк з союзниками добивався би права на скликання позачергової сесії довго-довго. Висновок – обласна влада ще може маневрувати, намагаючись затягнути процес, але вже не здатна моделювати політичну ситуацію апріорі. На центральному рівні вдалося «погасити» інформаційну активність, викликану розгоном наметового містечка. На місцевому – проблему створили «з нуля».

Наслідок № 3. Акція з «поверненням нагород» була не емоційним вчинком декількох вінничан, незадовільних поведінкою депутатів, а цілком спланованим і координованим з єдиного центру заходом, розрахованим на інформаційний резонанс. Подібні події відбулися у Тернополі, де близько десятка АТОвців та волонтерів повернули свої нагороди від Президента України. Причому деякі, присутні на акції у Вінниці АТОвці пригрозили, що після призначення нової дати позачергової сесії будуть «фізично» доставляти депутатів у сесійну залу і примушувати голосувати. Висновок – обласна влада власноруч надала майданчик для сумнівного «піару» особам, які заявляють, що право сили вище за силу закону. І повторення, наприклад, ситуації у Черкасах, коли невідомі особи у балаклавах зайшли до сесійної зали міської ради та примусили депутатів голосувати «за» бюджет (!) абсолютно не виключена.

Загальний висновок з цієї доволі малопомітної (а будемо називати речі своїми іменами) події, що провладні політичні сили не розуміють, як поставити ситуацію під контроль навіть у президентській і прем’єрській області. Навіть у такій ситуації, яка мало кого з вінничан схвилювала.

Кадрова криза в маркерній області поглиблюється з року-в-рік в геометричній прогресії. І до моменту активної фази виборів досягне твердої поверхні в найглибшій точці Південного Бугу. А що буде, коли у ході виборчої кампанії проводитимуться потужні інформаційні операції? Чи, гадаєте, все обійдеться? Не обійдеться. Річ у тому, що тій же Москві набагато вигідніше фінансувати політичні процеси, аніж бойовиків. І грошей на вибори буде витрачено чимало. Причому – навіть на підтримку тих сил, які зовні будуть виглядати як ультрапатріотичні.

І місцева влада – протидіяти цьому на сьогодні не здатна.

Під час інформаційної хвилі, розігнаної навколо «загубленої сесії», вона у цьому вкотре розписалася.

Віталій Горковчук