Хто стане наступним губернатором Вінницької області?

Результати останніх соціологічних опитувань показали, що в Україні є ціла група політиків (і, навіть, не політиків), які серйозно можуть розраховувати на перемогу на президентських виборах. Від «старожилів» Петра Порошенка, Юлії Тимошенко і Анатолія Гриценка до осіб, яких ще рік тому ніхто й близько не вважав реальними претендентами на президентське крісло – Святослава Вакарчука і Володимира Зеленського.

Ситуація, насправді, не така абсурдна, як може виглядати. Стрімке сходження на політичний Олімп політиків, яких ще не так давно ніхто не розглядав серйозно, є світовим трендом. Згадаємо, хоча б, приклади Трампа, Макрона та італійського коміка Беппе Грілло.

Проблема може виникнути в інших аспектах. США та ЄС є країнами з давніми традиціями демократії і наступності кадрової політики. У розпорядженні того ж Трампа виявився величезний апарат Республіканської партії. В Україні кожен новий Глава держави починає формувати кадрову політику «з чистого аркуша». Наприклад, «БПП» є класичним передвиборчим проектом, за великим рахунком, під одні вибори. Але, принаймні, на Вінниччині гострої проблеми з кадрами у 2014 році не було, адже Порошенко регіон знав досконало, і різні групи вінницьких політиків об’єднати зумів.

А ось хто може прийти на зміну, у разі ймовірного програшу Порошенка на виборах?

До речі, цілком реального, з огляду на 5-6 місце у поточних рейтингах.

Вінницькі чиновники можуть мовчки посміхнутися – вони «пересиділи» у своїх кріслах уже дві революції, пересидять і якісь там вибори. Можливо, змінять партійні квитки.
Але не все так просто. Колись впливові «регіонали», які вважали, що контролюють Вінниччину на 100% з політичної арени області після 2014 року випарувалися. Мовчан – «у тіні», Татусяк сконцентрувався на грантових європейських проектах, про Поліщука і Боровського (заступники останнього губернатора від ПР ред.) не чути, а Джига навряд чи згадує про Вінниччину взагалі.

Формування кістяку вінницької владної команди Порошенком у 2014 році було виправдано з огляду на його багаторічну роботу в регіоні. Проте, і це також слід визнати, «лавка запасних» і в опозиціонерів геть коротка.

З огляду на гіпотетичну можливість програшу чинного президента, про що говорять всі останні соцдослідження, спробуємо змоделювати політичні обставини та адміністративні наслідки для Вінниччині. Адже зміна керівника області після виграшу будь-кого крім Петра Порошенка на виборах президента – автоматична. Як і всієї вертикалі голів РДА та більшості керівників структурних підрозділів.

Очільниця «Батьківщини» Людмила Щербаківська двічі спробувала утриматися при владі, обидва рази – зі скандалами була звідти звільнена. На посаді заступника губернатора єдиним її досягненням стало працевлаштування доньки і зятя на державну службу, а наслідком «сидіння» у кріслі першої заступниці голови облради – публічне звинувачення її у корупції. Крім Щербаківської певну активність проявляють депутати обласної ради Рой (з кримінальною справою у минулому) та Мазур (теж зі справою), депутатка міської ради Давиденко (поки не судима, справи заведені). Але уявити їх на адміністративних посадах – непросто. Одна справа зірвати сесію, або виставляти селфі у фейсбуці, інша – розбиратися в управлінсько-господарських питаннях.

Максимум, кого Щербаківська ще може «підтягнути» до влади, у випадку, якщо Тимошенко переможе на виборах та призначить її головою Вінницької ОДА – свого цивільного чоловіка – Григорія Зозулю («Укроп»), теж з кримінальною справою і досвідом роботи заступника начальника гаражу обласної ради.
Негусто.

Ще гірші справи у Радикальної партії Олега Ляшка, яка, після чергового з’ясування стосунків і виходу більшої частини активу, звелася до батька і сина Качурів (кримінальна справа теж у наявності). До того ж уявити на посаді керівника облдержадміністрації чинного керівника РПЛ Олександра Качура досить складно.

Особливо після аналізу його короткого перебування на посаді заступника голови обласної Ради. Нагадаємо, що Олександр Качур за короткий термін встиг отримати прізвисько «Му-му», через пасивність в роботі та мовчазну присутність на всіх робочих та протокольних подіях, сесіях і президіях. Згодом опоненти радикалів настільки затролили Качура молодшого, що той звільнився з посади і повернувся в місто Немирів працювати на громадських засадах депутатом ради Немирівської ОТГ, якою керує його батько – Віктор.

Без кримінального минулого керівник обласної партійної організації «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка- Сергій Гайструк, але більше осіб, які проявляли б політичну активність, у цій структурі не помічено.

Партійна організація «Самопомічі», якщо така і існує, про себе не нагадує жодним чином.

Нарешті, «Оппоблок» у випадку малоймовірної перемоги свого висуванця, може запропонувати трійцю Чорноокого, Антонець і Яремчука.

Є ще декілька імовірних кадрових сценаріїв. І вони виглядають більш реальними. Під час президентської кампанії ключові претенденти на президентську булаву призначать політичних кураторів області-керівників штабів, які в разі ефективної роботи штабів та виграшу очолять нашу область. І це можуть бути фігури не з місцевого політикуму. Ще один сценарій – класичний. Призначення варяга по тій, чи іншій партійній, бізнесовій квоті.

Таким чином, парадокс ситуації у тому, що новому лідеру країни доведеться на Вінниччині спиратися або на команду місцевих фахівців. З тією лише оговоркою – брати до себе тих, хто завчасно покине «БПП» першими. І публічно про це заявлять. Зрозуміло, що більшість «вінницьких», насамперед, народних депутатів, будуть триматися до останнього. Але ті, хто «спіймають момент» і не зроблять фальстарт, будуть основними отримувачами вигоди на Вінниччині після президентських виборів. Навіть, якщо президентом стане Зеленський. Або вже зараз шукати в своїх політичних лавах притомних кандидатів, здатних керувати доволі непростим регіоном країни.

Віталій Горковчук

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here